Дефіцит технічних кадрів змушує компанії не чекати готових фахівців, а розвивати їх разом з освітою. Керівники великих компаній – Юрій Дідус і Михайло Орленко – пояснюють, чому інвестувати у профтех вигідно бізнесу вже сьогодні.
Віртуальні симулятори, виїзні тренінги, конкурси та оновлені майстерні – таким є сучасний стандарт навчання майбутніх професіоналів. Чи відповідає навчальний план реальності виробництва і чому компаніям варто працювати з майбутніми фахівцями ще зі студентської лави, розповідаємо на прикладі ПІІ ТОВ «БІНЦЕЛЬ УКРАЇНА ГМБХ» і Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій».
Юрій Дідус, керівник компанії «БІНЦЕЛЬ УКРАЇНА ГМБХ», українського представництва ABICOR GROUP (Німеччина) – виробника обладнання та компонентів для зварювання та різання металів
За 27 років на українському ринку ми добре знаємо, наскільки важливо мати підготовлених і вмотивованих фахівців, особливо у виробничій сфері.
Ми нетипова компанія – постачаємо обладнання. Зараз у нас немає виробництва, лише нещодавно почали розвивати напрям зі створення зварювальних пальників, він у процесі запуску. Наша участь у підготовці кадрів полягає в тому, що ми працюємо зі споживачами – їздимо на заводи, дивимося, як використовується наше обладнання, консультуємо зварювальників.
За останні роки ми справді побачили: рівень підготовки зварювальників змінився. Приходять нові спеціалісти, є й ті, хто перекваліфіковується. Часто доводиться з самого початку пояснювати: як варити, обслуговувати обладнання тощо. Саме в цьому аспекті захотіли долучитися до проєкту EdUP, аби передавати знання ще до того, як студенти приходять в індустрію.
Як побудовано співпрацю із закладами професійної освіти
Проводимо майстер-класи, ознайомчі візити на підприємство та тренінги, зокрема на віртуальному зварювальному симуляторі Soldamatic. Кожен студент отримує можливість практичної роботи з обладнанням, яке представлено в нашому Технологічному центрі.
Активно готуємо студентів і майстрів виробничого навчання до локальних та міжнародних конкурсів, як-от: Welding EdUP 2024, PATON WELDING CUP 2025, Gold Cup Linde 2025. У другій половині вересня, команда з України, яку ми підтримуємо, брала участь у міжнародному конкурсі зварників International Welding Competition 2025 у Німеччині.
Про мотивацію підтримувати професійну освіту
По-перше, підтримка професійної освіти – це відповідь на реальний виклик ринку. Роботодавці постійно стикаються з дефіцитом кваліфікованих, молодих фахівців, які працюють із сучасними технологіями в автоматизації та роботизації процесів зварювання та різки металів.
По-друге, ми бачимо, як реформа професійної освіти відкриває можливість зробити освіту більш практичною, адаптованою до актуальних потреб бізнесу. Адже якщо ми сьогодні не залучимо молодь у виробничі професії, завтра нам просто не буде з ким працювати.
Як працюють візити студентів на підприємства
На старті студентам часто бракує мотивації. Ми завжди питаємо: чому обрали цю професію? Часто чуємо: «тато / мама порадили» або «на інші місця не було набору». А потім ставимо те саме питання після 4–5 годин у нас в офісі – після тренінгів, у яких окреслюємо майбутні перспективи, роботи із симулятором, знайомства з автоматизацією. Коли вони тримають у руках сучасне обладнання та спілкуються зі спеціалістами, – очі загоряються. У таких зустрічах народжується мотивація залишатися в Україні, розвиватися тут, будувати кар’єру.
Зварювальник – це не просто «з’єднати два шматки металу». Наприклад, є багато видів зварювання. ММА – зварювання штучним електродом – це найпростіший рівень, без автоматизації. Можна зупинитися на цьому рівні, а можна розвиватися, опановувати роботизовані комплекси, уміти керувати технікою, що підсилює твою роботу. І це одразу інший рівень оплати – звичайний зварювальник отримуватиме 30–50 тисяч грн, то оператор автоматичних / роботизованих систем – від 100 тисяч грн і вище. Це мотивує їх не просто ходити на пари, а шукати практику.
Бізнесу теж важливо, щоб студент мислив технологічно. Прийшов на підприємство – ставлять завдання: проварити балку 5 м в один прохід. У відповідь хороший студент мав би відповісти: «Я зроблю, але це буде довше й енерговитратніше. На таких обсягах краще поставити зварювальний трактор – так продуктивність і стабільність будуть вищими». Не всі власники бізнесів глибоко в темі технологій, для них важливий результат. Тож така аргументація одразу піднімає студента в очах директора чи головного інженера.
Чого бракує системі освіти
Бачимо прогрес, але водночас бачимо виклики. Насамперед – дуже різний рівень оснащення закладів. Не всі можуть похвалитися повноцінною сучасною лабораторією, подекуди досі «варять» на застарілому обладнанні, якого вже давно немає у реальному виробництві. Оснащення закладів часто залишає бажати кращого.
Наразі над поліпшенням техзасобів та відкриттям нових майстерень працює урядовий проєкт #100майстерень, у межах якого у 2025 році модернізовано 120 майстерень у коледжах.
Бракує також викладання автоматизації та роботизації зварювальних процесів, які вже не те що у країнах Західної, а й Східної Європи є пріоритетом. Автоматизація не замінює людину: робот або колаборативний робот – це помічник. Та щоб перейти на інший рівень, треба навчитися програмувати зварювальне обладнання та керувати ним.
Звісно, не всі заклади можуть дозволити собі обладнання такого рівня або ж апарати для лазерного зварювання – їх немає на всіх виробництвах. Однак у студента мають бути принаймні теоретичні знання, зокрема через візити в майстерні та тестову роботу з таким обладнанням. Тут саме бізнес має активніше долучатися, щоб студенти могли бодай «випробувати» нові технології ще на етапі навчання.
Тому мій меседж до інших компаній: долучайтеся! Ми зацікавлені, щоб на нашому обладнанні або на обладнанні колег працювали справжні фахівці, які розуміються на технологіях.
Конкуренція за таких фахівців піднімає ринок і рівень зарплат, а це шанс утримати молодь в Україні. Що активніше бізнес зайде в освіту, то швидше з’явиться критична маса майстрів, за яких уже змагаються роботодавці на ринкових умовах. І саме партнерство між освітою, бізнесом та державою дає шанс створити сучасну, конкурентну модель, від якої у перспективі виграють усі.
Михайло Орленко – виконавчий директор Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій»
Якщо зазирнути в історію, то за понад 30 років незалежності України, бізнес особливо не звертав увагу на профосвіту. На це були свої причини: перш за все не відчував кадрового дефіциту і готував фахівців самостійно на підприємствах або на будмайданчиках. Фактично, понад три десятиліття заклади професійної освіти залишалися сам на сам зі своїми проблемами.
Кардинально все змінилося у 2022 році, коли бізнес усвідомив: брак працівників – не проблема одного чи кількох років, а виклик, який лише поглиблюватиметься. Як асоціація, ми регулярно опитуємо учасників: які основні вони прогнозують на найближчі 2–3 роки? І 99% компаній називають недостатню кількість та якість кадрів.
Одним із розвʼязань цієї проблеми є співпраця із закладами професійної освіти. І тому останні два–три роки ми активно спостерігаємо ріст зацікавленості бізнесу, різних громадських організацій та влади до цього сегменту.
Хоча в Україні є кілька сотень професійних коледжів, виявилось, що ніхто не готував фахівців для нашої галузі. Насамперед нас цікавлять монтажники та складальники світлопрозорих конструкцій і фасадних систем. Ще один фокус – ближчий до вищої освіти – інженери-конструктори.
Нові освітні стандарти відповідно до потреб індустрій
Ми почали розбиратися та розробили відповідну дорожню карту: від чого стартуємо і до чого хочемо прийти. Міністерство освіти і науки України (МОН) взяло європейську систему – профстандарт ініціює, розробляє та фінансує бізнес. Це правильно, бо саме бізнес знає, якого фахівця хоче отримати «на виході». Раніше після профстандарту МОН України розробляв освітній стандарт, а коледж – освітню програму. Наразі ланку освітнього стандарту прибрали, що є правильним кроком.
У 2022-му асоціація взяла на себе зобов’язання розробити всі профстандарти для своєї галузі. Перший для монтажників фасадних систем (з допомогою компанії Barks, яка профінансувала процес). Нині приблизно 50% уже підготовлено; другий стандарт – для монтажника дверних систем – теж наближається до фіналу. На найближчі кілька років плануємо ще два – для складальників і для інженерів-конструкторів.
Навчальні майстерні та дуальна освіта
Водночас ми розуміємо, що можна скласти класну програму, стандарт на її основі, але без нормальної матеріально-технічної бази в коледжах проблема все одно не буде вирішена.
Тому ми активно звертаємо на це увагу. Розробили стратегічну програму відкриття трьох майстерень у найближчі 2–3 роки. Перший відкриють цього року на базі «Київського професійного коледжу цивільного будівництва» – у межах державної програми співфінансування 70/30: 7 млн грн – держава, 3 млн грн – бізнес. На наступний рік заплановано відкриття майстерні в Чернівцях («Чернівецький професійний будівельний ліцей»). У планах – майстерня в Харкові (залежно від безпекової ситуації). Так ми покриємо захід, схід та центр країни, а також розв'язуємо другу проблему – наявність бази та можливості проводити реальну дуальну освіту, коли студенти професійних коледжів, маючи досвід роботи на сучасному обладнанні в майстернях, продовжують опановувати професію вже безпосередньо на підприємстві. Але є ще третя проблема – набір учнів.
Цінність і престиж ручної праці
Треба визнати, що система роками була побудована так, щоб молодь йшла у «виші»; навіть рейтингування шкіл залежало від частки випускників, які вступили до університетів. Це не допомагало коледжам. Наш підхід: створити гарні умови навчання, сучасну базу й дати чіткий орієнтир – ви закінчуєте професійний коледж і отримуєте роботу з реальною зарплатою.
Зараз у Києві монтажник світлопрозорих конструкцій у середньому отримує десь 40–45 тисяч грн на місяць – і це, так би мовити, мінімум.
Коли спілкуюсь зі здобувачами освіти, пояснюю: якщо ви підете на юриста чи менеджера, одразу таких коштів не отримаєте – таких ставок «із порогу» немає. Так, робота монтажників фізично складніша, однак я помічаю, що в нас поступово формуються підходи, як у Європі, де важка робота руками гідно оплачується. Пріоритети змінюються: раніше ці професії були недооцінені, зараз рівень зарплат зростає.
Соціальна місія чи бізнес-потреба: причини інвестицій у профтех
Найчастіше з профтехами напряму співпрацює великий міжнародний бізнес, який допомагає з витратними матеріалами, обладнанням. У багатьох коледжах, якщо є сантехнічний напрям, то це часто Geberit; у «гіпсокартонників» – продукція Knauf. Це великі потужні компанії, у яких ця система вибудована ще в їхніх материнських компаніях, оскільки така співпраця надає великий кадровий потенціал.
Дещо парадоксально, але основний попит не в них, а в українських середніх компаній. Водночас для таких фірм вкласти значну суму, щоб профінансувати майстерню в коледжі, може бути складно. І в абсолютних цифрах їй потрібно менше працівників, ніж промисловому гіганту, тому фірма не зможе найняти всіх випускників.
Тут є два шляхи:
- Великі міжнародні компанії закривають свої потреби й виконують соціальну місію.
- Бізнес-спільноти / асоціації акумулюють попит і кошти від 5–10 компаній і спрямовують у конкретні проєкти.
Ми працюємо з другим напрямом. На мою думку, розвиток професійної освіти – основне завдання, перш за все, бізнес-спільноти, бізнес-асоціації різних направлень.
Багато правильних змін вже відбулося. Зокрема, підготували з нашого погляду, на 100% своєчасний закон «Про професійну освіту». Це спростило багато речей. Є бізнес, який розробляє профстандарти й розуміє, яких навичок потребує фахівець. А колектив коледжу бере профстандарт і розробляє навчальну програму. Запроваджено наглядові ради, що мають формуватися переважно з представників бізнесу. Вони навіть можуть впливати на призначення директора коледжу та формування напрямів. Це теж корисно.
На мою думку, усе досить просто: якщо бізнес бачить потребу й нічого не робить – значить, йому так зручніше. До 2022-го компанії справді мало звертали увагу на освіту – проблема не стояла так гостро. Тепер ігнорувати її вже неможливо.
Записав Олександр Тартачний.