Н. Дзюбенко-Мейс: фрагментарне мислення дітей

Як пробитися до душ старшокласників, закритих, зацементованих стіною новітніх гаджетів?

Н. Дзюбенко-Мейс: фрагментарне мислення дітей

Автор: Наталя Дзюбенко-Мейс, письменник, журналіст, заслужений працівник культури України.

Провела годину в київській школі серед випускників. Другий день переварюю і переборюю у собі гнітюче враження і тривожний настрій.

Ні, зустріч пройшла нормально, і я, як могла, з дітьми поспілкувалася. Щось почитала, щось розповіла, щось порозпитувала. Повірте, на таких зустрічах я викладаюся, як можу. Іноді повертаєшся окриленим, іноді обезсиленим.

 Як? Як пробитися до цих юних душ, закритих, зацементованих стіною новітніх гаджетів? Враження таке, що це уже не звичка, а характер – фрагментарність мислення. Нічого не можуть дослухати до кінця. Нічого не можуть самі сформулювати до пуття. Задають питання і закінчують протяжним «ну-у-у…», себто ви ж розумієте. Думайте за мене.

Читала їм поему про Калнишевського, школа на вулиці Петра Калнишевського, нещодавно перейменували. Один на весь клас щось таки знав про останнього кошового. Що був такий гетьман(!) який довго жив. Аж 130 (?) років.

Я починаю розповідати – хвилину слухають, потім знову хапаються за побілки, як за рятувальний круг. Їм важко зосередитися. Я взагалі підозрюю, що мова для них не є засобом мислення, підслухала їхні балачки - «Ти гоніш… Клас… Вапщє…» Спілкування нечленороздільними звуками.

Певна – ЗНО вони складуть. Репетитори їх «накачають» за пару тижнів. А проте – це короткотривала пам’ять. Вона миттєво звітриться під напливом картинок, звуків, кліпів – звукового, фарбованого технологічного сміття, яким наповнюють їхній мозок новітні технології.

Я не проти них. Для мене комп’ютер – всевидяще око в світ, на незнані території, в невідомі сфери. Проте він, як видається, може стати і чорного дірою, яка засмоктує інтелект, здатність до самостійного мислення.

О, так, я помилилася, читаючи їм історичну поему про Калнишевського, свої сюжетні балади. Їм треба чогось короткого, нескладного. Вони втомлюються, коли я торкаюся складних питань їхньої особистої самоідентифікації, коли я активую питання національних цінностей.

Їх жаліють вчителі, оберігають батьки від надто дорослих питань. А дитинство ж уже, власне, закінчилося. Ще пару місяців - і життя поставить перед ними жорстокі питання вибору, і вже без будь-яких скидок на юний вік.

Ці юнаки і дівчата поки що «все знають», їм ніхто не потрібен. Та все ж, коли я прошу надто завзятих шептунів покинути бібліотечну залу, адже я не учителька, оцінок не розставляю і нікому не скажу, надимаються, переглядаються, але залишаються на місці. І в мене залишається невиразна надія – а може ж, щось-таки і почули? До когось пробилася… Недаремно прийшла.

Оригінал

Освіта.ua
06.04.2017

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
спец
Такі реалії сучасної школи. Ви побачили справжнє, не прикрашене. І ситуацію, мабудь, уже не виправити.
PASUFIK
А уявіть собі п.Наталю таку ж картину, коли починаєш навчальний рік з учнями профліцею, які прийшли здобувати складну робітничу професію. День за днем бачиш, як у багатьох гасне цікавість до професії, безпорадність у побуті, не знання елементарних санітарно-гігієнічних вимог. Через одного не вміють випрати собі білизну, приготувати простий сніданок або випрасувати сорочку. Навіть особистий одяг не вміють розвісити у шафі. І оте безкончне"ти гоніш", "вабще" і т.п. Навіщо їм українська мова, коли вони вже мають свою, не обтяжену словами, інтонацією та емоціями. Але щось таки вдається змінити, хоча коштує це немалих нервів та наполегливості. Часом так жалкую, що не можна застосувати різки або батога, дехто ну просто потребує такого педагогічного підходу, тільки через біль доходить від задниці до голови. Наші нащадки стають твердошкірими, твердолобими, безпринципними, ласими до легкого життя та дешевих благ. Чого вартує безкультурна та погано вихована людина?
Ірина
О, як я Вас розумію! Але це, - ні для кого не новина. Навчанння за програмами і підручниками у яких зібрано все, що тільки можна було у них напхати...Багато, і нудно. Нові програми - це ще гірший варіант. У 9 класі будуть вивчати те, що вчать нинішні одиннадцятикласники, наприклад з біології. Кого ми готуємо? Чому все так ускладнюємо і не враховуємо вікові особливості? Ось і результат новітньої освіти - неучі, які не володіють навіть елементарними поняттями. Каша в головах, фрагментарне мислення...