Заява міністра освіти і науки Андрія Бутенка про право педагогів самовільно скорочувати тривалість уроків до 35 хвилин або змінювати порядок предметів у розкладі за «відчуттям втоми дітей» демонструє тривожну тенденцію.
Намагання підмінити чинну нормативно-правову базу волюнтаристськими рішеннями й усними закликами створює глибоку правову колізію. Для закладів загальної середньої освіти це може обернутися серйозними проблемами під час державних фінансових інспекцій та аудиторських перевірок.
Основна теза, яку оголосив очільник МОН, зводиться до того, що формальний режим занять не має значення, якщо досягаються «програмні результати». Однак в українській правовій системі діяльність державних і комунальних закладів освіти регулюється чітко визначеними нормами Закону, а не особистою думкою урядовців.
Отже, перше: це пряме порушення Закону про тривалість уроків. Звертаю увагу, що згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про повну загальну середню освіту», безперервна навчальна діяльність під час уроку чітко регламентована залежно від віку здобувачів освіти:
- 1 клас – 35 хвилин;
- 2–4 класи – 40 хвилин;
- 5–12 класи – 45 хвилин.
Закон не передбачає права вчителя на власний розсуд скорочувати 45-хвилинний урок для 5–11 класів до 35 хвилин під час його проведення.
Крім того, відповідно до Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти (затвердженого наказом МОЗ № 2205 від 25.09.2020), тривалість навчальних занять та перерв є фіксованим режимом роботи. Будь-які зміни в режим роботи мають бути затверджені педагогічною радою та директором у складі освітньої програми закладу ще до початку навчального року чи семестру, а не впроваджуватися ситуативно «на ходу».
Друге: спонтанні заклики міністра «перемінити у розкладі уроки місцями» підміняють поняття педагогічної автономії.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про освіту», педагогічна автономія вчителя полягає у вільному виборі форм, методів, засобів навчання та коригуванні календарно-тематичного планування у межах власного предмета.
Водночас розклад занять є загальношкільним нормативним документом, який затверджується керівником закладу освіти відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» і підлягає санітарно-гігієнічній експертизі (щодо чергування складних і легких предметів протягом дня). Учитель не має права самовільно змінювати затверджений графік чи обмінюватися годинами з колегами, оскільки це порушує трудову дисципліну та режим роботи школи.
Але головна небезпека сьогоднішніх заяв із боку очільника МОН полягає у тому, що жоден виступ чи інтерв'ю міністра не має юридичної сили для Державної аудиторської служби України (ДАСУ) або ревізорів фінансових органів.
Систематичне скорочення уроків на 5–10 хвилин формує накопичувальний дефіцит навчального часу. При фінансовій перевірці аудитори порівнюють фактично відпрацьовані педпрацівниками години (згідно з табелем обліку робочого часу) з розрахунковим навчальним навантаженням. Скорочення занять без відповідного коригування програм кваліфікується як невиконання навчального плану в повному обсязі.
Заробітна плата вчителя виплачується за астрономічну годину (60 хвилин), яка включає 45 хвилин викладацької роботи та 15 хвилин організаційно-педагогічної діяльності (відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом МОН № 102). Якщо ревізори встановлять, що вчитель регулярно проводив 35 хвилин замість 45, а табелювався за повну ставку, це буде кваліфіковано як нецільове використання бюджетних коштів або зайво виплачена заробітна плата за невідпрацьований час. Відшкодовувати ці збитки до бюджету змушений буде керівник закладу (через позови до директора) або самі вчителі.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про освіту», керівник закладу здійснює безпосереднє управління закладом і відповідає за виконання освітньої програми та дотримання трудового законодавства. Реалізація усних порад міністра на практиці підставляє саме директорів шкіл під штрафи та дисциплінарні стягнення.
Отож, подібні заяви є не чим іншим, як спробою перекласти відповідальність за якість освіти на вчителя, одночасно заганяючи його в правовий тупик.
Поки до Законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту» та Санітарного регламенту не внесені офіційні зміни через парламент та МОЗ, керівникам шкіл та вчителям варто керуватися виключно чинними нормативно-правовими актами, а не деклараціями в медіа.
Спроба діяти за принципом «на відчуття дітей» під час фінансової перевірки коштуватиме закладам освіти цілком реальних грошей і судових позовів.
Автор: Олександр Козлов, освітній експерт.
