Що б сьогодні сказав Василь Сухомлинський, якби побачив, що через роки в Україні починають стирати саме поняття «школа»? Що б сказав чоловік, який усе своє життя присвятив дітям, учителям і людяності?
Я переконаний, що він би не мовчав. Бо школа для Сухомлинського була не просто будівлею чи назвою. Школа для нього – це серце громади, фундамент держави, місце, де народжується людина.
І сьогодні мене, як адвоката, як людину, яка багато років працювала в освіті та бачить усе з середини, розриває те, що ми починаємо втрачати саме поняття «школа».
Сьогодні нам говорять про реформи, оптимізацію, реорганізацію. Нам пояснюють, що тепер будуть лише ліцеї, гімназії, опорні заклади.
Але чому ніхто не говорить про головне? Чому ніхто не говорить про душу? Бо «школа» – це не просто термін. Це спогади мільйонів людей. Це перший дзвоник, перша вчителька, перший зошит, перша перемога й перше дорослішання. Це слово має тепло, має пам’ять, має життя.
І жодне інше слово не замінить цього значення.
Мені щодня пишуть громади з усієї України: «Закривають школу. Що робити?» І за цими словами – не просто проблема освіти. За цими словами страх людей залишитися без майбутнього.
Бо коли громада втрачає школу, то вона починає втрачати себе. Спочатку йдуть діти. Потім молоді сім’ї. Потім життя. А разом із цим зникає українське село, українське містечко, українська громада.
Так, освіта потребує змін. Так, потрібно розвиватися. Але реформа не може знищувати основу. Не можна під виглядом модернізації викреслювати те, на чому трималися покоління українців. Бо школа – це більше, ніж система освіти. Школа – це місце, де формується нація.
І я відкрито говорю, що громада, у якій є діти, не може бути без школи. Не може. Бо школа – це не витрати. Це інвестиція в життя, в майбутнє, в Україну.
Можливо, настав час зупинитися й подумати, а чи правильним шляхом ми йдемо? Бо дуже легко підписати папірець і закрити школу. Але дуже важко потім втамувати людям той біль, ту пам’ять і ту втрату, яку вони відчують.
Сьогодні діти мають навчатися і закінчувати школу біля своєї домівки. Не їздити по сусідніх громадах чи районах, а рости, навчатися і формувати своє майбутнє саме у своїй школі, поруч із рідним домом, своєю вулицею, своєю громадою. Бо школа біля дому – це не розкіш, а нормальне право кожної дитини.
І я впевнений, Василь Сухомлинський був би проти того, щоб Україна втрачала школу. Бо школа – це не просто слово. Школа – це частина нашої душі!
Автор: Дмитро Ламза, адвокат.
