Пізно копати колодязь, коли хата горить:
чому ми програємо битву за уми?
Читаю чергові обговорення на освітніх порталах, і в голові невпинно крутиться народне прислів’я: «Пізно колодязь копати, як хата горить!»
Ми знову нагадуємо тих, хто розводить бюрократичне багаття, поки ворог методично випалює нашу ідентичність.
Я в жодному разі не заперечую важливості реформи НУШ чи альтернативного оцінювання якості вищої освіти. Але чи ми при здоровому глузді, коли в умовах екзистенційної війни перетворюємо історичну освіту на найменш захищену, «упосліджену» галузь?
Цифри – річ уперта. Аналіз «Базового навчального плану закладів загальної середньої освіти» свідчить: громадянська та історична галузь – єдина, яку позбавили резерву годин. Галузь має щонайменше чотири предмети, а годин на неї виділяють стільки ж, скільки галузям з одним предметом.
Природнича галузь має 700 годин, а історична – всього 280.
Курси про підприємливість та етику отримують 525 годин, а вся історія України разом із громадянознавством – 490.
Природу і математику ми вивчаємо вдвічі більше, ніж суспільство. Я не проти природи, здоров’я чи математики, але невже ми не розуміємо: якщо ми не виховаємо свідомого громадянина, то завтра не буде кому ані рахувати, ані піклуватися про природу чи здоров’я в цій країні?
Наш ворог чудово розуміє силу «історичного просвітництва» і не шкодує на це ресурсів. Росіяни кують зброю з ідеології, поки наші керманичі явно поступаються їм у професіоналізмі, мордуючи освітян акредитаціями і сертифікаціями.
Треба мати мужність визнати: історія – це не просто навчальний предмет. Це броня і зброя. Саме завдяки тому, що школа встигла виховати покоління національно свідомих людей, ми боронимося від агресії вже п'ятий рік. Поразка у битві за уми молоді неминуче призведе до поразки на полі бою.
Що ми робимо? Ми вимагаємо від травмованих війною освітян високих стандартів, забуваючи, що вони передусім переймаються тим, чим завтра годувати дітей?
Ми маємо терміново:
- Повернути лад в історичну освіту: переглянути базовий навальний план у бік збільшення годин на історію та запровадити обов'язковий зміст історичних курсів. Історія має бути провідною галуззю, а не додатком.
- Запровадити психотерапевтичні підходи: навчити освітян працювати з травмами війни та історичними травмами української нації на всіх гуманітарних предметах; бо нетрансформовані травми гальмують наш розвиток.
- Підтримати вчителя: не паперами, а реальною державною допомогою.
Перефразуємо Вінстона Черчилля: «Якщо ми в освіті нехтуємо тим, що робить нас українцями, тоді за що ми воюємо?»
Панове, хата вже горить. Час нарешті кинути лопати і почати будувати фундамент, який не згорить. А цим фундаментом є наша національна пам'ять та вчитель історії, який виховує Переможця.
Замисліться, будь ласка. Поки ще є кому думати…
Автор: Сергій Терно, доктор педагогічних наук, професор, завідувач лабораторії модерної історії України та інноваційних освітніх технологій Запорізького національного університету.
