Щойно Верховна Рада ухвалила в першому читанні наш законопроєкт про підтримку військових і їхніх сімей – у сфері освіти.
Складно думати про твір з української мови, якщо зелений вогник біля татового акаунта не загоряється третій день. Важче бути кращою з математики, якщо тато три роки на війні й не зможе пояснити тобі ні синуси, ні косинуси, ні тангенси, ні котангенси.
Навіть найбільш старанним чи обдарованим дітям, у яких мама чи тато на війні, важче навчатися. Що вже казати про родини, де хтось із батьків загинув на фронті.
Держава начебто визнає, що має борг перед родинами військових і повинна їх підтримати. Така ж історія і з сім'ями, що змушені були покинути свої домівки, бо туди прийшла pycня. Але яка це підтримка, – що держава пропонує?
Найчастіше – це вступ поза конкурсом в університети – без складання національного мультипредметного тесту.
Але проблема в тому, що це coвкoва практика, яка зробить тільки гірше. Чому? Давайте розбиратися.
Уявімо ситуацію: родина виїхала з oкyпaції, втратила все, що мала. Дитина вчиться в третьому класі. Стрес, нова школа, проблеми з житлом, відсутність власної кімнати, де можна в тиші вчити уроки. Успішність у навчанні просідає.
І держава обіцяє цій родині: за 8 років ваша дитина отримає пільгу на вступ в університет. Як саме це допоможе дитині підтягнути інформатику чи англійську просто зараз? А з математикою окрема складність: пропустиш одну тему і не зрозумієш на її фундаменті наступні.
А потім цю дитину зі слабкими знаннями зарахують в університет, але як вона вчитиметься далі, як їй не вилетіти після першої сесії?
Натомість я пропоную іншу модель. Розширити перелік освітніх послуг для родин військових, тих, що виїхали з oкyпoваних і пpифpoнтoвих територій, та інших вразливих категорій. Держава має допомогти дітям – вирівнятися у навчанні в складний для них період. Тобто за бюджетний кошт – надати цільову підтримку з «проблемних» предметів: індивідуальні заняття з педагогами, репетиторами та тьюторський супровід.
Також ця модель стосується військових, які, наприклад, пішли воювати одразу після школи. А тоді звільнилися зі служби й хочуть здобути вищу освіту. Зараз держава їм каже: ми зарахуємо вас до університету на пільгових умовах, але далі розбирайтеся з навчанням самі.
Це не має сенсу, оскільки шкільні знання за роки вiйни встигли забутися, і навіть для того, щоб знову сісти за парту, звикнути до атмосфери університету, домашок, лекцій, семінарів, есеїв – потрібен час. І це нормально.
Бійці, які багато років були зосереджені на війні, можуть перший час почуватися некомфортно на фоні випускників шкіл, яких прицільно готували до навчання. Це може вилитися в низьку успішність та відіб'є бажання вчитися. А нам цього точно не треба.
Натомість я пропоную, щоб для ветеранів і ветеранок університети давали рік фори – зробили підготовчий освітній рік, за який військові зможуть адаптуватися до самого процесу навчання, освіжити шкільну програму та прокачати профільні знання. Щоб потім мати всі умови, аби здобути якісну освіту.
Я подала законопроєкт про розширення форм державної підтримки у сфері освіти, і сьогодні його ухвалили в першому читанні! Дякую колегам за підтримку.
У законопроєкті ми також даємо доручення уряду розробити стратегію подолання освітніх втрат. На жаль – попри те, що усі визнають цю проблему – жодного розв'язання ніхто не пропонує.
Автор: Інна Совсун, народний депутат України, член фракції політичної партії «Голос».
