Напевно, не тільки я помітив, скільки підозр вручали на початку року керівникам бюджетних установ, у тому числі й освітніх, щодо зловживання службовим становищем, про службову недбалість чи за іншими формулюваннями.
Але якщо вчитатися в деталі, то вони є абсолютно ідентичними. Опишу коротко суть.
Бюджетна установа отримує субвенційні чи інші кошти з державного бюджету чи бюджету іншого рівня, які мають цільове призначення і мають бути використані до кінця бюджетного року.
У разі не використання у вказаний термін вони автоматично вилучаються і повертаються до бюджету відповідного рівня.
Зазвичай виділення коштів з відповідних бюджетів планується ближче до кінця бюджетного періоду, і вони можуть надходити із запізненням. Установа проводить тендерні процедури закупівель (що в теперішніх умовах є ще тим викликом) і укладає угоду про поставку матеріально-технічних цінностей чи виконання робіт із встановленням терміну до кінця бюджетного року, після чого має здійснити проплату.
Переможець закупівель після укладення угоди починає розповідати, як важко йому забезпечити поставку чи виконати роботи, бо немає робочої сили, відсутні на виробничих потужностях матеріали чи обладнання, яке має бути поставленим (бо усім потрібно до кінця року). Усе це вказує на свідоме затягування процесу виконання угоди.
Ви скажете «можна розірвати угоду». Так, можна. Але нових торгів провести не встигнете, і виділені кошти точно прийдеться повертати, за що ще й як «перепаде на горіхи», бо визнають неефективних керівником, який не дбає про розвиток установи чи закладу, який очолює.
Якщо пощастить, то після годин умовлянь, перемовин, сварок з постачальником, ближче до кінця грудня щось із виписаного в угоді привезуть або виконають, а інше обіцяють привезти чи виконати зразу із настанням 1 січня.
Органи Казначейської служби , влада усіх рівнів моніторить використання субвенційних коштів, вказує на персональну відповідальність і, звичайно, безвідповідальність…
Підрядник не сходить з телефона, благаючи підписати акти постачання чи виконання робіт і на їх основі перерахувати кошти. Замовник знає, що це буде порушенням, але за повернення коштів в бюджет отримає «по шапці» не менше (так, керівники вищого рівня «не злазять з шиї»)…
І в останній день підписує акт про виконання не виконаних робіт, або накладну про отримання неотриманих товарів, перераховує кошти і підписує договір про відповідальне зберігання постачальником неотриманих товарів. Одночасно із щирою надією сподівається, що зразу ж після новорічних свят все обіцяне буде виконане…
Але першими посівальниками після новорічної ночі є фіскальні органи, які зразу вилучають документи, проводять зустрічні перевірки і результат проводять показові «маски-шоу», вручаючи підозри і показуючи масштаби боротьби із корупцією…
Формально все правильно і законно, але організаційно виглядає спеціально спланованим із залученням постачальника, якого за якісь порушення «тримають на гачку».
І мені (та й думаю, що не тільки мені) здається, що керівники – не головні дійові особи у цих схемах. Керівникам ще довго доведеться відбілювати своє імʼя.
У наступні ж періоди все більше установи і їх керівники відмовлятимуться від грошей, бо «немає грошей – немає проблем».
І з року в рік криза керівних кадрів поглиблюється. Люди просто не хочуть ставати керівниками, щоб не бути зганьбленими через існуючі «схеми і системи».
Отак і живемо! Чи зламає хтось це колись?
Автор: Олег Фасоля, керівник напряму «Освіта на місцевому та регіональному рівнях» Шведсько-української програми Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні».
