Пропоную зануритися у важливу тему, що активно обговорюється «диванними експертами» на різноманітних «кухонних дискусіях», проте рідко лунає у науково-педагогічному просторі: про необхідність «життєвих» уроків, які не входять до шкільної програми, але насправді визначають нашу ефективність.
Існує думка, що частіше успішнішими стають саме трійочники та хорошисти, а не шкільні відмінники – вкрай крамольне твердження з позицій офіційної освіти, проте об’єктивна реальність, приклади якої ми бачимо повсюдно. Найчастіше цей феномен пояснюється кращим розвитком soft skills у менш сконцентрованих на оцінках учнів, що і стає їх секретною зброєю у дорослому житті.
І тут не треба вмикати надмірний академізм, вимагаючи рангової кореляції з факторіальним аналізом – достатньо згадати власних однокласників та однокурсників, провівши паралель з їх успішністю під час навчання та тими посадами і статками, що відрізняють їх зараз. Безліч бізнесменів, чиновників, громадських діячів, винахідників, письменників, акторів, спортсменів, м’яко кажучи, «не ловили зірок з неба» за шкільною партою, проте змогли піднятися на вершину соціальної ієрархії.
Від Томаса Едісона до Річарда Бренсона прикладів життєвої успішності, попри погане навчання у школі, перераховувати можна довго. Але не подумайте, що мета цієї статті пов’язана з дискредитацією системи освіти чи випадом в бік якоїсь конкретної форми навчання. Зовсім ні – цим матеріалом я хочу актуалізувати питання необхідності комплексного та системного підходу, що поєднує синергію «підручників та вулиці», з пошуками певної квінтесенції, яка гармонізує найкращі педагогічні практики з тими уроками життя, що мають бути пройдені кожною особистістю.
Дані National Bureau of Economic Research (NBER) вказують на те, що високий середній бал (GPA) все ще є одним із найсильніших предикторів високого доходу та стабільної кар'єри, щоправда саме як найманого працівника. У бізнесі цей зв'язок набагато слабший, що і створює той самий «феномен трійочника».
Якісна освіта безумовно необхідна сучасній людині, але ми не можемо закривати очі на тисячі успішних історій тих, хто цим самим GPA не відрізнявся. У чому полягає секрет їх становлення та як можна поєднати обидві стратегії в одну надпродуктивну методику виховання майбутніх лідерів та успішних громадян?
Оскільки освітяни полюбляють авторитетні думки видатних особистостей, а не просто роздуми сучасників, рясно прикрашу свою публікацію згадками про стовпів науково-філософського дискурсу. Першим буде Анахарсіс – давньогрецький філософ скіфського походження, який запам’ятався багатьма прогресивними для того часу ідеями. Він полюбляв «тролити» афінян, через їх надмірне захоплення «кабінетною мудрістю», підкреслюючи набагато приємнішу манеру спілкування спартанців, що відрізнялися простотою та орієнтованістю на практичні завдання.
Новітні часи, з розвитком психології, нейробіології, педагогіки та інших супутніх напрямків, лише загострили дискусію між «спартанцями та афінянами» сьогодення.
Однією з ключових причин, чому школа поки що не здатна повністю підготувати нас до життя, є різноманіття видів інтелекту, які формують особистість, та абсолютно не враховуються в освітній системі. Класична модель інтелекту, що базується на IQ-тестах, давно перестала бути єдиним критерієм розумових здібностей.
Сучасні теорії психологів, зокрема модель дослідників Кеттелла, Хорна та Керролла, розкривають складну структуру пізнавальних здібностей. Вони розрізняють «рухомий» інтелект, який відповідає за здатність мислити абстрактно і вирішувати нові задачі, та «кристалічний», що накопичується через досвід і навчання.
Основна проблема шкільної системи полягає у тому, що вона переважно розвиває саме кристалічний інтелект, базуючись на знаннях та фактах, а от рухомий інтелект – це здатність адаптуватися до нових умов і творчо мислити – часто лишається поза увагою.
Ширший погляд пропонує теорія Говарда Гарднера, згідної з якою існує щонайменше вісім типів інтелекту: лінгвістичний, логіко-математичний, природничий, просторовий, тілесно-кінестетичний, музичний, міжособистісний, внутрішньоособистісний, які в подальших концепціях доповнені ще педагогічним та екзистенційним.
Зазвичай заклади освіти фокусуються на перших трьох, залишаючи інші без уваги. А між тим, саме ці «інші» інтелекти часто визначають успіх у житті і кар’єрі – це вміння працювати з людьми, розуміти себе, проявляти креативність і адаптуватися до світу.
Саме через вузький фокус системи діти з високим міжособистісним інтелектом часто опиняються в рядах «середнячків», бо їхні головні «козирі» не входять до програми ЗНО чи інших екзаменів.
Важливо також згадати теорію Роберта Стернберга, який розрізняє «book smart» – знання, які дає школа, і «street smart» – практичний, життєвий досвід. Це частина його триархічної теорії інтелекту: аналітичний, творчий та практичний розум. «Book smart» допомагає добре вчитися, але «street smart» – орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, приймати рішення в умовах невизначеності та швидко знаходити вихід із складних обставин.
Це узгоджується з популярною концепцією Світу VUCA, що описує сучасну реальність як Volatility (нестабільну), Uncertainty (невизначену), Complexity (складну), Ambiguity (неоднозначну).
Успішні трійочники та хорошисти зазвичай багато часу проводять з друзями, що дозволяє їм підсилювати «street smart» та розширювати коло потенційних знайомств. У нашому суспільстві, де традиційно заведено довіряти «своїм», подібна стратегія стає виграшною в плані подальшого працевлаштування та ведення бізнесу.
І тут навіть не питання «кумівства», а банальне прагнення людей до співпраці з тими, кому вони можуть довіряти. На це звертає увагу і відомий функціонер освіти Кен Робінсон, який у книзі «Покликання» наголошує на важливості пошуку свого «племені».
Життєвий досвід часто не можна отримати в класі, його дає лише практика. Відомий американський педагог і психолог Джон Тейлор Гатто наголошував, що традиційна школа не стимулює творче мислення і не вчить адаптуватись до реального світу, а лише готує до здачі іспитів. До речі, він став «Учителем року» у Нью-Йорку, після 26 років роботи у школі, але згодом перетворився на одного з найжорсткіших критиків системи.
Подібні приклади яскраво свідчать на користь того, що успіх у житті залежить не лише від оцінок, а й від уміння застосовувати знання, розвивати різні типи інтелекту й особистісні якості. Школа допомагає розвивати розум, але чи готує вона нас до справжніх викликів, з якими ми зустрічаємося поза стінами класної кімнати? Від фінансової грамотності до емоційного інтелекту, від уміння приймати невдачі до мистецтва будувати стосунки – це ті уроки, які життя викладає щодня, але які часто лишаються поза увагою формальної освіти.
Що ж робити, щоб наблизити школу до реального життя та підвищувати конкурентоспроможність учнів?
Одним із цікавих прикладів того, як можна структурувати «життєвий досвід», є європейська концепція більдунгу. Вона розглядає освіту не як набір дипломів, а як безперервне самобудування особистості.
Традиційна школа зазвичай забезпечує нас глибокою базою в окремих науках та дисциплінах. Проте більдунг нагадує про важливість здатності пов’язувати знання з різних галузей, розуміти соціальні контексти, етику та власну роль у суспільстві.
Звісно, скандинавський досвід – це лише один із можливих орієнтирів, а не універсальний рецепт. Проте сама ідея поєднання інтелектуального зростання з емоційною зрілістю та «внутрішнім компасом» є вкрай актуальною.
Нам не потрібно сліпо копіювати чужі моделі; натомість ми маємо шукати власну стратегію, де академічна база не пригнічує індивідуальність, а стає фундаментом для вільного творчого пошуку. Перехід від сухого алгоритму «запам’ятай та відтвори» до живої екосистеми «досліджуй, відчувай та створюй» – це виклик, на який кожна освітня система (і кожна людина) має знайти власну відповідь.
Суперечка між «атестатом» і «вулицею» – це не гра з нульовою сумою, де хтось один має виграти. Справжня ефективність народжується там, де академічна глибина зустрічається з життєвою гнучкістю.
Школа може дати нам карту, але тільки ми самі можемо пройти цей маршрут, набиваючи власні гулі та відкриваючи власні істини.
Ми не маємо чекати, поки освітні програми стануть ідеальними. Наш власний розвиток – емоційний інтелект, фінансова стійкість, вміння будувати зв'язки та брати відповідальність за помилки – це справа особистого вибору та щоденної практики.
Як би далеко не просунувся науково-педагогічний дискурс, головним вчителем залишається реальність. Можливо, секрет успіху трійочників – у відсутності страху перед життям поза підручником?
І це, мабуть, найголовніший урок, який варто засвоїти кожному – освіта закінчується у стінах класу чи аудиторії, але навчання продовжується усе життя.
Автор: Ігор Лядський, кандидат сільськогосподарських наук, старший викладач кафедри маркетингу Полтавського державного аграрного університету, викладач soft skills.
