Мабуть, кожен із нас чув цю коронну фразу, яку знову згадують протягом останнього тижня: «Ми в школу по заметах у -25°C ходили, і ніхто не вмер!»
Це подається як доказ незламності попереднього покоління та «крихкості» сучасного. Але чи справді ці ситуації можна порівнювати?
Раніше, коли учні йшли у школу в сильні морози, вони знали, що там працюють батареї, а вдома чекає гарячий чай, світло та можливість висушити одяг і зігрітися.
Зараз у класах може бути так само холодно, як і на вулиці, через відсутність опалення та електроенергії.
Додайте до цього постійні повітряні тривоги, коли діти мають годинами сидіти в бетонних підвалах без нормальної вентиляції.
Якщо середовище радикально змінюється – старі стратегії вже не працюють. Неандертальці вижили, бо навчилися шити одяг і підтримувати вогонь. Але якби їм запропонували «просто потерпіти» без вогнища, вони б зникли так само, як колись їхні попередники динозаври.
Сьогоднішнє небажання навчатися в холодних приміщеннях – це не про «лінь». Це про раціональність і виживання.
Безумовно, досвід минулого – це скарбниця, але не треба його використовувати там, де він не відповідає реальності.
Виживання – це не змагання в тому, яке покоління більше витримало, а насамперед здатність адаптуватися до реальних загроз.
Вижити в сучасних умовах – це не про «дійти до школи в мороз», а про те, як зберегти життєвий ресурс для нашої загальної перемоги. І ми з цим успішно впораємося, незважаючи на всі перепони!
Усім енергії і тепла!
Автор: Сергій Берендєєв, учитель-методист.
