Як добре, що коли «на початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог», ще не було українських освітніх експертів. Тому світ вийшов такий доладний…
Ідея цього допису визрівала давно. Усе відкладав. Але кожного дня все більше переконуюся, що українське т. зв. «освітянське експертне середовище» – це дивний конгломерат людей з різними професійними та особистими інтересами, що можуть бути дуже далекими від предмету експертизи.
У цьому дописі не назву жодного прізвища. Кого впізнаєте, то це результат ваших розумових дій.
Для зручності характеристики поділив їх на умовні групи. Вони є різними: і за віком, і за професійністю, і за рівнем медійної активності та впізнаваності.
Ну, що ж, стартуємо.
Перша група. «Пам’ятаєш, Петре, як ти був Петром Петровичем, а я – Іваном Івановичем?»
Найбільш професійна група. Це колишні чиновники, педагоги, керівники різноманітних закладів освіти. Мають досить високий професійний рівень, гарну педагогічну освіту. У минулому зробили чимало для освіти України. Добре чи зле робили – не мені судити.
Після свого звільнення чи добровільної відставки критикують усе і всіх. Відчувають жаль, що заклади, якими вони керували, працюють і без них, а система існує, не дивлячись навіть на їхню критику. У своїй критиці часто втрачають логіку. «Все пропало!», – гасло їх експертизи.
Дивним моментом є те, що перебуваючи на керівних посадах, нічого не зробили з того, за що зараз критикують сучасні інституції та їх очільників. Мають велике коло соцмережевих прихильників і у своїй «бульбашці» є величезними авторитетами та ґуру.
Не розуміють, що їх обґрунтована критика дуже часто губиться серед потоку банального та несправедливого критицизму.
І якщо молодші наступники не відповідають на їх критику, розуміють це як вияв своєї безпомилковості, абсолютної правильності своїх тверджень. А у молодших колег просто може бути повага до їх віку, заслуг у минулому, не бажання воювати з вітряками у стилі Дон Кіхота. Чи просто етичний імператив: «Минуле залишай у минулому».
Якщо б їхнє гасло «Все пропало, коли ми відійшли» замінити на інше, хоча б оце «Робіть як ми, робіть з нами, робіть краще за нас», були б досить ефективними експертами.
Друга група. «Зі своєї дороги йду я в педагоги»
Теж досить чимала група. Люди, які зі своєї професії перейшли в освітні експерти. Серед них чимало колишніх журналістів чи діючих спеціалістів гуманітарних напрямків.
Факт існування цієї групи освітніх експертів підтверджує думку, що в Україні всі знають три речі: як керувати державою, як «Динамо Київ» та збірна України мають грати у футбол та як вчити дітей у школі.
Зазвичай не мають вищої педагогічної освіти. Хоча рівень загальної підготовки є досить високим. Претендують на роль моральних авторитетів в освітянських питаннях. Оцінка процесів та подій є досить суб’єктивною, залежить від того, наприклад, чи складає їхня дитина НМТ, або чи буде складати, або який отримала результат. Тобто у жовтні-падолисті цей експерт критикує НМТ за те, що треба вчити портрети історичних діячів, а в червні наступного року хвалиться високими результатами своєї дитини. І тоді вже йому (їй) абсолютно байдужими є портрети історичних діячів, що так тригерили фантастично талановитого / талановиту спадкоємця / спадкоємицю.
Ці експерти – досить медійні та упізнавані особи. Можуть мати певну політичну заангажованість.
Медійності – дуже багато, а цінність експертизи викликає сумніви. Схильні до популізму.
У своїй «бульбашці» є авторитетами з претензією на роль «верховного судді».
Третя група. «Пастернака не читав, але засуджую»
Ця група цілком складається з практикуючих педагогів. Їм зручно, коли вони лишень просто проводять уроки, відмічають відсутніх на уроці та їм за це платять. Ніхто, запам’ятайте – ніхто! (!) не має права їх перевіряти, оцінювати результативність діяльності, контролювати, залучати до яких-небудь заходів. Щось інше – це вихід за зону комфорту, яку вони не хочуть покидати.
Які олімпіади, яка сертифікація, яка позакласна робота з предмету чи робота з обдарованою молоддю?! «То все МОН придумало», «а хай самі здадуть ці тести», «то все брехня», «то все фальсифікується», «то все знущання над педагогом», – типовий перелік їх аргументів. І цей перелік буде стабільним, незалежно від розміру заробітної плати.
Просте питання «Ось ви критикуєте цей процес, а чи ви брали у ньому участь?» викликає агресію та нерозуміння. Знають все краще за всіх! Поряд з ними Соломон та Песталоцці нервово курять на стороні. Досить часто становлять пул прихильників перших двох груп експертів. І саме в них черпають своє ідейне натхнення.
Хоча говорити про якісь їхні ідеї – це оксюморон.
Ці люди були, є, і будуть, незалежно від того, якою буде освітня система і куди вона рухатиметься.
Витрачати час на зміну їх переконань – Сізіфова робота. На жаль.
Четверта група. «Закордон нам допоможе, або Більше форумів, різних та гарних»
Досить поширена група з претензією на освітянську месіанську місію. Учасники різноманітних грантових проєктів. Фаховий рівень може бути різним: від найвищого до найнижчого.
Участь у якомусь іноземному проєкті, за їх переконаннями, вже є свідченням фаховості та професійності. Рівень спілкування та обізнаності в освітянській сфері за межами красивих презентацій може викликати сумніви у їх високому рівні.
Готові все «імпортне» вважати кращим, ніж вітчизняний досвід. Вживають багато іншомовних слів, що повинно, за їх розумінням, свідчити про високий професійний рівень.
Мабуть, найбільш амбітна група експертів. Але, як каже усна народна творчість,: «Для амбіції потрібна амуніція».
Якщо фінський чи польський досвід переносять на український ґрунт, то досить часто забувають, що втілюватимуть це не фіни чи поляки, а українці. Саме через це результат може кардинально відрізнятися від початкових очікувань.
Ще одна особливість цієї групи – це дивне, ледь не маніакальне, прагнення проводити різноманітні освітянські форуми. Спалахи софітів, файна картинка, вдячна авдиторія, планів «громаддя», десятки «фоточок» у ФБ – це все про освітянські форуми. Якби ж енергію та кошти, витрачені на ці заходи, спрямувати на практичну реалізацію, то довіра до цієї групи експертів була б більшою.
Замість висновку
Свідомо пропускаю ще одну поширену у соцмережах групу. Це «шалені матусі та репетитори». Абсолютно не конструктивне середовище, оскільки в неуспіхах їх чад чи учнів винна вся Галактика, окрім самих дітей та учнів. Існує собі ця група, та й хай існує. Ви ж не будете протестувати, що сьогодні за вікном мороз чи падає дощ?
У порівнянні з політичною експертизою тішить те, що серед освітян-експертів низький рівень продажності. Просто грошей у політиці значно більше, ніж в освіті.
Бачу єдиний шлях вдосконалення рівня українських освітніх експертів – зростання загального рівня критичного мислення суспільства в цілому. А ось з цим є проблеми. Великі та серйозні проблеми.
Тому спробуйте самостійно дати собі відповідь на питання: «Qwo vadis, українська освіто?»
Автор: Іван Любінець, заступник директора Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти.
