Минулого начального семестру від восьмикласників неодноразово чула: «Навіщо мені це вчити, воно мені ніде не знадобиться. У школі нас мають вчити тому, що знадобиться для життя!»
Цього навчального семестру такі ж «дорослі» думки висловлюють уже п’ятикласники...
Теза «освіта – для життя» на перший погляд звучить привабливо й раціонально. Вона апелює до практичності, користі та швидкого застосування знань.
Однак у шкільному контексті таке гасло є не лише спрощеним, а й потенційно шкідливим чи й навіть небезпечним для розвитку дитини.
По-перше, ця теза звужує розуміння освіти до утилітарної функції. Школяр починає сприймати навчання як набір інструментів «на зараз»: що знадобиться в побуті, у майбутній роботі, для заробітку. Усе, що не має очевидного практичного застосування, оголошується зайвим. У результаті знецінюються гуманітарні науки, абстрактне мислення, теоретичні знання, які формують світогляд, цінності та здатність мислити глибше, ніж рівень повсякденних потреб.
По-друге, гасло «освіта – для життя» перекладає відповідальність за сенс навчання на дитину, яка ще не має жодного життєвого досвіду, щоб оцінити, що саме їй знадобиться в майбутньому. Школяр не може знати, які знання стануть визначальними через 10–20 років, у світі, що постійно змінюється. Натомість школа має давати не готові «рецепти життя», а широкий інтелектуальний фундамент і вміння вчитися.
По-третє, така теза формує споживацьке ставлення до знань. Учень починає питати не «що це означає?» і «як це пов’язано з іншими явищами?», а «де мені це знадобиться?». Це вбиває цікавість, дослідницький інтерес і внутрішню мотивацію до пізнання. Навчання перетворюється на обмін «зусилля – за практичну вигоду», а не на процес розвитку особистості.
Окрім того, теза «освіта – для життя» небезпечна тим, що підміняє саму ідею життя. Вона зводить життя до функціонування, виживання й адаптації, тоді як освіта має готувати людину не лише жити, а й усвідомлювати, обирати, критично мислити та нести відповідальність за вчинки й рішення.
Шкільна освіта не повинна обмежуватися підготовкою «до життя» у вузькому сенсі. Її справжнє завдання – формування мислячої, культурної, вільної особистості, здатної не просто пристосовуватися до життя, а осмислювати й змінювати його.
Ті, хто наполягає, що шкільна освіта має бути лише «для життя», фактично вчиняють злочин проти майбутнього. Вони позбавляють дітей права на мислення, на розвиток абстракції, на здатність виходити за межі сьогодення.
Така освіта готує не творців і громадян, а пристосованців до тимчасових обставин, які швидко змінюються.
Автор: Леся Хлипавка, учитель історії м. Черкаси, співавтор програм із історії.
