Нещодавно міністр освіти і науки пан Оксен Лісовий презентував нову концепцію з гучною назвою «Освіта для життя».
Звучало це красиво й надихаюче. Бо що може бути важливішим, ніж навчити дітей не просто знань, а того, як їх застосувати у реальному житті?
Презентація передбачає чимало: оновлення програм, нові підручники, сучасні формати підвищення кваліфікації для вчителів, модернізацію освітніх просторів, запуск цифрової платформи.
Уже цього року 62 школи пілотують нові програми у трьох галузях. За планом – до 2030 року вся Україна працюватиме за новими підходами.
Та пам’ять нагадує: у 2017 році ми вже мали концепцію з такою ж назвою. Тоді обрали пілотні школи, надрукували зошити з друкованою основою, але наступного року все зійшло нанівець. Учні просто приєдналися до пілотних класів НУШ.
Тож виникає питання: якщо проєкт справді новий, чи варто давати йому стару назву, яка вже асоціюється з невдачею? Адже недарма кажуть: як корабель назвеш, так він і попливе.
Та й «Освітою для щастя» називати теж не варто, бо розпіарені «уроки щастя» так нікого щасливим і не зробили, адже у шкільних розкладах вони так і не з’явилися.
Але ще важливіше інше: хто втілюватиме ці реформи? Молоді й креативні педагоги? А де ж їх взяти, якщо посадовий оклад учителя з вищою освітою сьогодні становить 6290 грн? Навіть якщо за рік його збільшать на 50% і він складе 9435 грн, це у три рази менше за середню зарплату по країні.
Спонсори вкладуть гроші у розробки, стратегії, написання програм і підручників. Але хто потім за таку платню реалізовуватиме все це в життя?
У випадку НУШ держава обмежилася лише 20% надбавкою до ставки. І це був максимум уваги до педагога.
І якщо уявити собі «Палац освітніх реформ», то перед його фасадом давно стоять афішні тумби. На них висять вицвілі постери з назвами: «Освіта ХХІ століття», «НУШ», «Освіта для сталого розвитку», «Доктрина освіти»…
Кожна афіша колись була яскравою і багатообіцяючою. Але з часом плакати потьмяніли, а вчитель так і залишився «голим-босим».
Тепер маємо нову афішу – «Освіта для життя».
Хотілося б, щоб цього разу це була не чергова недограна вистава, а справжні зміни. Бо ложка дьогтю у бочці меду завжди дає про себе знати дуже швидко.
Автор: Володимир Онацький, освітній експерт з проведення інституційного аудиту.
