Новина про підвищення зарплати вчителям вже тиждень не дає спокою суспільству.
Замість того, щоб порадіти, «повилазили освітні експерти» з пропозиціями:
- одні пропонують збільшити навантаження, бо «вчителі тільки байдики б’ють»;
- інші – придумали «моральну декларацію», щоб обмежити права вчителів, бо «вони лише ображають дітей»;
- ще хтось хоче, щоб педагоги проходили купу сертифікацій, адже «тепер вони зароблятимуть, як мільйонери».
Серйозно? Але реальність інша. Черги охочих працювати в школі щось не видно.
Пригадую: у 2006 році, коли я прийшов працювати до школи, серед 100 вчителів – 47 були молодими педагогами до 35 років.
Через 10 років на всіх конференціях мене показували як одного з небагатьох «молодих», бо майже всі мої ровесники звільнилися. Відчував себе тоді, як динозавр.
Що відбувається зараз – ви й самі бачите.
Ці +50% – це лише спроба хоч трохи втримати тих, хто ще залишився у школі.
За 61 статтею Закону «Про освіту» вчитель найнижчої категорії мав би отримувати 3 мінімальні зарплати (24 тисячі грн). Але норму заморозили ще у 2019 році. Тож після підвищення молодий спеціаліст матиме лише 10–12 тисяч грн залежно від навантаження.
То, може, замість того щоб вигадувати нові обмеження для вчителів – просто дамо їм можливість працювати і навчати наших дітей?
Підтримайте вчителів. Бо без них школи спорожніють, а навчати дітей буде нікому.
А тим, хто каже: «Ну й обійдемося без них, штучний інтелект усіх замінить», – щиро бажаю удачі!
Бо жоден алгоритм не замінить живого вчителя, який надихає, підтримує й вчить думати.
Автор: Сергій Берендєєв, учитель-методист.
