Класно-урочна система на сьогодні – це гальма будь-яких змін в освіті.
Навіть якщо зараз з небес впаде на вчителя ота зарплата в 4к$, дуже швидко стане зрозуміло, що зміниться кадровий склад – і так само вишикується перед стіною «класноурочки».
Бо не можна зробити ні необхідної інтеграції, ні проєктів, нічого з того, що будує реальну модель світу, а не намагається зліпити частинки з окрайців предметів та наук.
Але сьогодні про інший аспект – соціалізацію. Багато прихильників «офлайн очі в очі» говорять про те, що як же соціалізуватись без школи?
І мені завжди цікаво, який же тип соціалізації взагалі може бути в примусово створеній групі людей? Дуже специфічний насправді.
Знайомі з традиційними шкільними «ярликами»? Ні? Вам пощастило.
Ці етикетки «наліплюються» в класному чи шкільному колективі, і що б ти не робив далі, ти не можеш вистрибнути за них.
А ти маленький і ти вчишся жити. Вчишся непросто, але швидко.
Але для того, щоб ці нові знання та навички продемонструвати, тобі потрібен інший колектив, інші групи: чим динамічніші вони будуть, тим більше ти зможеш перевірити на практиці.
А у нас що? Той самий клас, той самий керівник, ті самі незмінні стосунки, з яких частина вже стала травматичними або залежними.
Одна з моїх найцінніших для мене учениць (яка паралельно ще й мій учитель у багатьох питаннях) самостійно змінювала кожного року клас в ліцеї, починаючи з 5. І я от прям щаслива, що ми пропрацювали 2 роки разом.
Учні, які приходили з різних інших шкіл, мали потужну динаміку зростання в новому колективі і хороший професійний старт.
Та навіть у короткочасних групах, коли проводжу тренінги, динамічні групи дають більше досвіду учасникам.
Може, час подумати? І реалізувати хоча би те, що ми можемо.
Автор: Людмила Булигіна, учитель інформатики.
