Я прочитала кілька виступів та відгуків після «Серпневої 2025» і можу поділитися деякими думками. Буду рада, якщо вони будуть корисними для вас.
1. Найважливіше: генеральна ідея НУШ, як я її розуміла «побудувати нову не пострадянську систему освіти» забута. Тому вчителі й не можуть зрозуміти, у чому ж новаторство.
Зміна в стабільній пострадянській системі освіти пріоритетних підходів – то косметичний ремонт, який, на жаль, також іде дивним шляхом.
Зміна в стабільній пострадянській системі освіти окремих ланок (профільна школа) – не змінює генеральну адміністративно-командну пострадянську ідею: держава – суб’єкт, а вчителі, учні, батьки – об’єкти, гвинтики тощо.
Правові конфлікти, що створює МОН, розв’язуються тільки Верховною Радою. До речі, міжнародні донори свято вірять, що Україна будує нову не пострадянську систему.
2. Учитель перетворюється на об’єкт. Тому у виступах на Серпневій лунає: «Ви доступно поясніть, що нам робити, а ми все зробимо. Справа у поганому поясненні, що нам робити. Як тільки проведемо вебінари і доступно пояснимо, то все запрацює». Не запрацює. Запрацює тільки тоді, коли держава не на папері напише про автономію вчителя, а забезпечить умови для цієї автономії.
Більше того: учителю відмовляють навіть у виборі, порівнюючи його відмови від гарних рішень МОН ідеєю «імунної системи», яка захищає організм від непотребу, що намагається її атакувати. Уявіть, ваша імунна система не працює – непотріб (як його визначив організм) проникає у ваш організм – далі у кращому випадку хвороба, і гіршому – летальний варіант. Тобто МОН намагається сказати, що годує вчителів непотребом, які ті не хочуть ковтати? Я правильно зрозуміла? А якщо не ковтнуть, то нагодує силоміць?
Може, краще метафора з мозком?
Мозок, на відміну від імунної системи, працює так, що спочатку має розібратися в ситуації, а потім – приймати рішення. Але вчителям у прийнятті рішення самостійно – відмовлено. Ви маєте робити, що ми сказали, інакше вороги, хейтери тощо. Шкода хейтерів.
3. В Україні в освітній системі на сьогодні ми маємо дві опозиційні групи, дбайливо викохані МОН. Чому МОН викохало непримириму опозиційну групу освітян? Бо МОН декларує «почути», а в реальності чує тільки себе. І більше того – не реагує притомно на вже не слабкі сигнали, а набати у вигляді петицій.
Ламаєте вчителів через коліно – отримаєте спротив. Це закономірність. Поведінка МОН демонструє жорсткий, пострадянський адміністративно-командний меседж: «Ви маєте робити так, бо ми вважаємо це правильним».
4. Якщо МОН не змінить підліткову риторику «як ми удєлали тих, хто «хейтери» (стєнка на стєнку) на дорослу – «давайте з рівних позицій обговорювати ситуації і шукати шляхи підтримки суб’єктності вчителя: мати свою імунну систему і свій мозок», то опозиція зростатиме, а тиха забастовка окремих вчителів перетвориться на всеукраїнську. Думайте, що писати і говорити, а головне – робити. Якась бідося з усім.
Якщо вчитель відчуватиме себе об’єктом, то діти в його класі також будуть об’єктами. Це дуже простий висновок. Тоді всі написані папери про демократичну школу киньте у смітник. І тоді яка то НУШ?
5. Я щиро вірю в мудрість українських учителів, які мають нормальну імунну систему та мозок, здатний розрізняти, що добре, а що – ні для їхніх дітей у класах. Я щиро вірю у їхню здатність розглядати нові ідеї та приймати власні зважені рішення. Я впевнена, що в Україні вчителі бажають дітям щастя й здоров’я і намагаються робити так, щоб забезпечувати це.
А ще – я хочу відчувати себе суб’єктом в освіті України. І пропоную всім робити те саме. Здоров’я вашій імунній системі й мозку!
P.S. Найбільше шкода, що прекрасна ідея НУШ перетворилася на з’ясування стосунків між МОН і вчителями. Мабуть, хтось у МОН вирішив, що у мутній воді з’ясування стосунків не буде видно реальні результати його діяльності.
І ще (так, на вся випадок) слово реформа – нейтральне. А те, як його сприймають різні люди в різних контекстах (на сцені та у класі може відрізнятися) – це не добре чи погано. Це різне.
Ось про що треба думати, а не шукати зраду у слові.
Автор: Інна Большакова, методист.
