Нова реальність твориться новим рівнем свідомості тих, хто передовсім відповідає за освітні політики, а також тих, хто ці політики впроваджує в життя. Як говорив А. Ейнштейн, проблема не може бути вирішена на тому ж рівні мислення, на якому вона виникла.
Отже, кардинальною зміною в освіті має бути докорінна зміна педагогічної парадигми, свідомості всіх дотичних до освітньої сфери.
З моєї точки зору, ключовою проблемою української освіти є постколоніальний рівень свідомості як освітянської спільноти, так і суспільства взагалі.
Проведені дослідження свідчать, що українці є найінтелектуальнішою нацією в Європі, але разом з тим навіть напередодні російсько-української війни Україна була найбіднішою країною Європи (за даними Світового банку). Парадокс, чи не так?
З одного боку – так, з іншого – ні, бо рівень життя суспільства, звісно, залежить від рівня інтелектуальності (але до певної міри!), а далі все визначає панівна система цінностей.
Ми як постколоніальна нація засвоїли установку відповідати чиїмось очікуванням: чи то колонізаторів, чи то союзників, чи то ще когось. Звісно, відбуваються певні світоглядні зміни в суспільстві. Можливо, Україна наразі є найбільш суб'єктною, ніж всі роки незалежності.
Проте процвітання країни залежить від того, наскільки творчих людей вона плекає і заохочує. Країни із високим рівнем доброту мають високий інноваційний потенціал. А це означає, що там цінуються і просуваються найталановитіші.
Відтак, кардинальні зміни в освіті можливі лише за умови докорінної зміни педагогічної свідомості. А саме: коли в освіті «культ правильної відповіді» буде замінено поцінуванням уміння ставити під сумнів наявний стан речей (критичне мислення) та створення нових проєктів реальності (творче мислення).
Отже, панівною цінністю в освіті має стати інноваційність, іншими словами – критичне мислення та творчість. До речі, педагогічна новація «критичне мислення» як раз поєднує ці два типи мислення в єдиній назві.
Це означає, що фокусом уваги керманичів освіти, освітян та всіх дотичних до освіти має стати розвиток критичного мислення та творчого потенціалу молодого покоління українців.
Тут варто зробити невеличкий відступ. Нам часто хочеться зробити хоча б одну кардинальну зміну. Але теорія управління системами стверджує, що докорінні зміні самі по собі не ходять. Зазвичай система має декілька системотворчих елементів, впливаючи на які, можна змінити якість всієї системи в цілому.
До того ж, кардинальна зміна не може виступати окремим проривом на всьому освітянському «фронті». Якщо зміна кардинальна, то вона потребуватиме, по-перше, ресурсного забезпечення (час, гроші, інформація тощо); по-друге, вона потягне за собою зміни у всій освітянській системі.
Таким чином, фокус на розвитку критичного мислення та творчого потенціалу молоді потягне за собою комплексні зміни: перегляд змісту освіти, засобів навчання, перепідготовку педагогічних кадрів, освітніх програм у вишах, перегляд системи оплати праці в освіті тощо.
Заохочуватися має уміння ставити продумані запитання та ухвалювати інноваційні рішення. Таким чином, дуже спокусливо реалізувати якусь одну кардинальну зміну, проте це навряд чи можливо. А якщо бути до кінця відвертим, то цілковито неможливо.
Тут місце зауважити, що реформа «Нова українська школа» начебто все це має на меті. Заперечити цьому важко, дійсно, програмні документи все це проголошують.
Але ухвалити правильні документи замало. Аби вони виконувалися, має бути щире переконання «гравців на цьому полі» в необхідності та щирій відданості проголошеним цінностям.
А це вже не таке легке завдання, воно потребуватиме чималого ресурсного забезпечення. З одного боку, необхідно провести широку «просвітницьку кампанію»; з іншого – забезпечити освіту необхідними ресурсами. Передовсім соціально-економічний статус освітянина має стати доволі високим, аби в професію йшли найкращі.
Як стверджують психотерапевти, передати іншій людині ми можемо лише те, що маємо самі. І якщо освітянські кадри будуть укомплектовуватися за залишковим принципом, то всі програмові документи залишаться лише добрими намірами. Адже для їх реалізації гравцям повинно вистачати здібностей.
На нашу думку, в реалізації цієї мети не варто оглядатися на вимірювання ефективності освітніх систем. Як стверджував А. Шопенгауер: «Ніхто не може бачити вище за себе!» Ми надто серйозно сприймаємо відмінності в рейтингуванні, при цьому забуваючи: рейтинг вимірює лише те, що здатні осягнути його укладачі.
Завжди варто пам'ятати: хто, навіщо, яким чином та для чого складає цей рейтинг? Відтак всі рейтинги мають свої вади та інколи можуть збити з правильного шляху. «Прямий шлях – один, – полюбляв повторювати Сенека, – у той час, як манівців – багато».
До прикладу, Ізраїль не оглядається. Ця країна ніколи не посідала лідируючих позицій в таких рейтингах, разом із тим є лідером за кількістю стратапів на душу населення. Ті, хто бував в цій країні, добре обізнані про дива науки та техніки, про високий рівень життя, чудову медицину та досконалу безпеку. Гадаю, що багато хто з нас не відмовився б від рівня життя, який є в Ізраїлі. Враховуючи спорідненість умов існування, наразі досвід Ізраїлю мав би стати Україні в пригоді.
Пріоритети ізраїльської системи освіти:
- сміливість при ухваленні рішень;
- оригінальність та творчість;
- навчання як дослідницький процес: обмін запитаннями (учні мають право ставити питання будь-кому);
- вносити пропозиції. Основний принцип ізраїльської освіти: «Я можу все!»;
- ставка на дивергентне мислення (пошук альтернативних рішень);
- виховання оптимістів (для успішних рішень потрібні оптимісти);
- значна увага розвиткові емоційного інтелекту.
Правда, зосередженість на вищезгаданих пріоритетах має свої недоліки, які не дуже бентежать ізраїльських педагогів, але наші освітяни, напевно, знепритомніли б від такого невігластва.
Приміром, не кожен учень в Ізраїлі може назвати столицю США. Зауважте, йдеться про потугу № 1 у світі, а не про країну Третього світу. Не кожен може показати Францію на мапі тощо.
Як висновок, хотілось би підсумувати:
1) кардинальна зміна одна не ходить і тягне за собою переродження всієї освітньої сфери;
2) кардинальна зміна потребує ресурсного забезпечення (передовсім фінансового);
3) аби кардинальна зміна стала реальністю, потрібна політична воля в її реалізації.
Такою кардинальною зміною мала би бути трансформація свідомості освітян із пасивної (трансляторської позиції) на активну (перетворювальну).
Самі освітяни мають стати критичними мислителями із надпотужним творчим потенціалом. Лише в такому разі вони зможуть виховати покоління інноваторів, які забезпечать процвітання країні!
Автор: Сергій Терно, професор кафедри джерелознавчих студій та суспільних комунікацій, завідувач лабораторії модерної історії України та інноваційних освітніх технологій Запорізького національного університету.
