Драматична історія про вибір кандидата на посаду міністра освіти і науки показала, що суспільство висуває до якості роботи освітньої системи і освітнього відомства доволі високі вимоги. Це і не дивно: освіта – найбільша суспільна сфера (галузь), «хребет» цивілізованої держави.
Бурхлива дискусія про фаховість і доброчесність особи, яка врешті-решт стала міністром, дала підставу небайдужим народним депутатам та лідерам громадської думки знову поставити на порядок денний проблему необхідності негайного виправлення помилок, що були допущені в освітній політиці протягом останніх двох років.
На жаль, помилок допущено захмарно багато. Про це свідчать і рішення профільного парламентського комітету, і висновки багатьох органів влади, і освітні петиції, і обґрунтованій зауваження небайдужих представників депутатського корпусу.
Надихнувшись цими дискусіями, але не претендуючи на абсолютну об’єктивність, автор цих рядків на основі відомих фактів спробує побудувати власний рейтинг проблем освітньої політики, які слід вирішувати негайно.
10 місце – відмова від інноваційних траєкторій у сфері дошкільної освіти
15 січня 2025 року Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій розглядав питання щодо стану підготовки підзаконних нормативно-правових актів на виконання Закону України «Про дошкільну освіту». За наслідками розгляду ухвалено рішення: «Визнати незадовільною роботу Міністерства освіти і науки України щодо забезпечення вчасності підготовки підзаконних нормативно-правових актів на виконання Закону України «Про дошкільну освіту» від 06.06.2024 р. № 3788-ІХ».
Ключова проблема – відсутність підзаконних нормативно-правових актів, за підготовку яких несе відповідальність саме Міністерство освіти і науки.
Зокрема, для повноцінного впровадження нових норм закону було необхідно оновити або підготувати 44 нормативно-правові акти. Одначе, за свідченням депутатів, за сім місяців (з моменту підписання закону до моменту розгляду питання в профільному комітеті) було ухвалено лише два документи. Де-факто МОН відмовилося впроваджувати позитивні зміни у сфері дошкілля.
9 місце – стрімке погіршення якості природничої освіти
Згідно результатів Міжнародного дослідження якості освіти PISA (Program for International Student Assessment), у 2022 році українські школяри в середньому набрали 450 балів за шкалою з природничо-наукових дисциплін. Середній показник у світі (включаючи бідні країни) – 485.
Дві третини (!) українських школярів, які брали участь у дослідженні, з природничих дисциплін показали низькі або вкрай низькі результати.
Показово, що у 2018 році українські школярі набрали в середньому 469 балів, відстаючи від середнього значення розвинутих країн лише на 4%.
Ключова проблема змісту природничої освіти в українській школі – теоретичність, абстрактність, відірваність від практики, перевантаженість відірваними один від одного фактами, неспроможність сформувати у здобувачів основи критичного мислення (принаймні, відносно природних явищ і процесів). Звідси – сприйняття здобувачами природничих дисциплін (у першу чергу фізики і хімії) переважно як «книжкового знання», яке неможливо перевірити або застосувати у «справжньому» житті.
Профільне відомство не вносить ініціатив щодо оновлення змісту природничої освіти, облаштування шкільних лабораторій, збільшення фінансування на закупівлю обладнання та реактивів тощо. Так звана «освітня команда», не дивлячись на дефіцит вчителів та викладачів природничих дисциплін, вдалася до кроків, спрямованих на звуження потенціалу педагогічної освіти.
8 місце – неефективна комунікаційна політика
Керівник МОН жодного разу не зробив публічного звіту про результати роботи міністерства та своєї роботи, не провів жодної повноцінної прес-конференції, не взяв участі у засіданні Громадської ради при МОН.
За останні два роки різко виросла кількість петицій на різні освітні теми, сім із них набрали необхідну кількість голосів.
Міністр і його заступники відмовляються спілкуватися із професійним середовищем. Ми пам’ятаємо, що Рада ректорів мистецьких закладів освіти України спрямувала до МОН лист з клопотанням організувати робочу зустріч (нараду) щодо проведення національного мультипредметного тесту. Це прохання було проігнороване. Робочу зустріч (на рівні не міністра, а одного із його багаточисленних заступників) вдалося провести лише після втручання Офісу Президента та профільного парламентського комітету.
Окрім того, міністр та його заступники не відвідували засідання парламентських комітетів, з професійними об’єднаннями зустрічалися нечасто і вибірково.
7 місце – маніпуляції з публічними фінансами
22 січня 2025 року Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій розглядав питання «Про стан та проблеми використання у 2024 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за напрямами». Рішення: «... визнати роботу Міністерства освіти і науки України у 2024 році в частині здійснення заходів щодо ефективного використання коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам за напрямами незадовільною».
Депутати встановили «критичні показники» рівня використання коштів деяких субвенцій. Зокрема, йдеться про субвенції на облаштування безпечних умов у закладах, що надають загальну середню освіту (54,2%), придбання обладнання, створення та модернізацію (проведення реконструкції та капітального ремонту) їдалень (харчоблоків) закладів загальної середньої освіти (63,3%), забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» в частині підвищення кваліфікації вчителів (52,7%).
Є серйозні матеріали, у яких стверджується, що університети з кращими показниками діяльності з якогось дива отримують менший обсяг фінансування. «Формула фінансування», яка так званою «освітньою командою» подається як епохальна реформа, діє дуже вибірково і «видає» результати, які об’єктивними назвати не можна. Скоріш за все, рано чи пізно ці обставини стануть предметом цікавості не лише громадськості, а також і правоохоронних та контрольних органів.
6 місце – безсистемна і вибіркова ліквідація університетів
Міністерство освіти і науки України протягом останніх двох років вдалося до кроків, спрямованих на ліквідацію закладів вищої освіти. Ці кроки, на думку багатьох спостерігачів, є безсистемними, суб’єктивними і вибірковими.
28 листопада 2024 року на сайті Рахункової палати оприлюднено висновок: «Управлінська діяльність Міністерства освіти і науки у процесі реформування виявилася малопродуктивною, а через слабку комунікацію зі стейкхолдерами процеси реформування мережі закладів вищої освіти не отримали підтримки та навіть спричинили спротив у освітньому середовищі... Через нормативну невизначеність механізмів системного реформування мережі ЗВО пропозиції щодо реорганізації закладів формувалися МОН суб’єктивно...».
Аудитом встановлено, що рішення про реорганізацію приймалися за пропозиціями МОН без донесення належного обґрунтування до колективів ЗВО та студентства. Відповідні обговорення практично не проводилося, а результати проведених – не враховувалися.
Робота з ліквідації університетів проводиться без серйозного методичного забезпечення. Депутати навіть вимагали продемонструвати критерії, які застосовуються під час ліквідації того або іншого університету. Як і очікувалося, ці логічні вимоги залишилися без належної уваги.
Є підстави вважати, що головним критерієм ліквідації університету є відсутність сильного керівника (ректора), який може протистояти свавіллю.
В одному випадку висока посадова особа навіть скоїла замах на ліквідацію університету заради того, аби передати привабливі земельні ділянки та приміщення іншому закладу, у якому ця посадова особа отримує зарплату.
В інших випадках – теж добряча колотнеча: національний університет приєднується до закладу без такого статусу; університет з невеличкою кількістю здобувачів приєднується до більшого; заклад з взірцевою матеріальною базою приєднується до закладу-боржника тощо.
5 місце – нерозуміння місця і ролі міністерства в системі формування освітньої політики
Міністерство освіти і науки України замість вдумливих реформ пропонує суспільству і освітянам забагато «інформаційного шуму» – гасел, картиночок, візій, презенташек тощо. Тобто не робить своєї роботи, яка вимагається, натомість робить істерику і галас, які не потрібні – заради імітації.
«Візія майбутнього освіти і науки України» – документ, що містить опис певних фантазій, які не було погоджено з іншими органами формування політики. Красиві слогани і словосполучення, які наведені у «Візії...» не стали надихаючими не лише для освітян, а навіть і для керівників профільного відомства (адже це саме вони не демонструють належної результативності у розробці необхідних нормативно-правових змін).
Натомість вже наявні стратегії і концепції, які були схвалені на основі урядових процедур раніше (до 2023 року) – показово ігноруються. Рішення парламентського комітету – не виконуються.
4 місце – прорахунки у сфері виробництва та доставки підручників
22 жовтня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій розглядав питання «Про стан забезпечення підручниками та навчальними посібниками закладів загальної середньої освіти у 2024/25 навчальному році». Ухвалено: «... визнати роботу Міністерства освіти і науки України в частині забезпечення підручниками та навчальними посібниками системи загальної середньої освіти незадовільною...».
Підставою для такого рішення стали загальновідомі проблеми «щодо забезпечення підручниками та навчальними посібниками шкіл, які набули системного характеру, призвели до затримки доставки підручників до шкіл... та потенційно можуть призвести до зриву доставки підручників та посібників у наступному навчальному році».
Констатується «несвоєчасність доставки підручників безпосередньо до шкіл, у тому числі навчальної літератури для дітей з порушенням зору та дітей з навчанням мовами національних меншин». Депутати відзначили відсутність «належних механізмів забезпечення підручниками та посібниками українських дітей, які перебувають за кордоном».
Ключовою установою у сфері підручникотворення несподівано визначено так званий «Український інститут розвитку освіти» (УІРО) – організацію, що не має належного досвіду експертування проєктів підручників. На сайті цієї дивної установи немає жодної значущої інформації, у тому числі методичних матеріалів, а також відомостей про керівника та його заступників.
За фактами протиправних рішень та дій окремих посадових осіб цього «інституту» розслідується кілька кримінальних проваджень.
3 місце – слабка антикорупційна робота
У кінці 2024 року на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) розміщено повідомлення, що НАЗК завершило планову перевірку організації роботи щодо запобігання та виявлення корупції у діяльності закладів Міністерства освіти і науки України. «Основний виклик, який, на думку агентства, стоїть перед керівництвом МОН – охопити антикорупційною політикою та заходами запобігання корупції не лише діяльність самого міністерства, а й підпорядкованих йому підприємств, установ та організацій, у першу чергу закладів освіти», – зазначив голова НАЗК Віктор Павлущик.
У серпні 2023 року суд встановив факт корупційного правопорушення у діях одного із заступників міністра (йдеться про конфлікт інтересів). У травні 2024 року Кабінет Міністрів України ініціював проведення службового розслідування стосовно одного із заступників міністра (йдеться про бездіяльність з передачею корпоративних прав).
Одначе, не дивлячись на злободенність проблеми, коментарів так званої «освітньої команди» про ці ганебні історії ми не почули.
2 місце – недолуге скорочення шкільної мережі
Міністерство освіти і науки ухвалило низку рішень, спрямованих на скорочення шкільної мережі. Одне з найбільш одіозних – наказ МОН від 07 серпня 2024 року № 1112 «Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні».
Автор цих рядків звернув увагу на таку маніпуляцію. У заголовку наказу написано, що новели застосовуються «в умовах воєнного стану». Натомість в тексті наказу наведено пункт 2 такого змісту: «вимоги цих Порядку та умов повинні бути реалізовані станом на дату початку 2025/26 навчального року». При цьому немає жодного сподівання, що після завершення воєнного стану буде уможливлено відновлення мережі у «довоєнному» вигляді.
«Протискувати» половинчасті, непродумані і необґрунтовані реформи, прикриваючись риторикою про воєнний стан – це огидно.
Нещодавно нам оголосили, що одіозний наказ під тиском громадськості було скасовано. Але чинними залишаються низка інших приписів, які суттєво обмежують доступ дітей до якісної шкільної освіти.
Під час скорочення шкіл і класів «антикризова» належна комунікація з освітянами, громадами та органами управління освітою не підтримується.
1 місце – захмарно низький рівень оплати праці педагогів
У сфері освіти – найнижча середня заробітна плата. Значна кількість вчителів та вихователів отримують «на руки» менше 10 тисяч гривень.
Профільне міністерство тривалий час зберігало стоїчне мовчання, але після зауважень депутатів повідомило, що «розробляє сценарії».
В одному інтерв’ю міністр похизувався, що заробітна плата педагогів зросла на 10%. Одначе, індекс зростання оплати праці педагогів не досяг навіть рівня поточної інфляції, а в усіх інших сферах підвищення було значно відчутнішим.
Станом на зараз МОН не запропонував жодного реалістичного «сценарію», який гарантував би педагогам адекватний рівень оплати праці.
Замість післямови
І наостанок – деякі професорські роздуми.
Так звана «освітня команда» пафосно заявила, що вона з березня 2023 року «лупає ту скалу». У цьому буцімто допомагають 1700 експертів та експерток, які встигли «записатися на платформі». Ці наївні люди хотіли кращого життя, але не врахували, що мають справу з дилетантами, брехунами та вояжерами.
Утім, будьмо відверті: інформація про наявність купи системних помилок, що допущені в освітній політиці протягом останніх двох з половиною років – для освітньої спільноти не є новою. Про це казали і писали багато.
Міністерству освіти і науки слід вжити серйозні кроки з «антикризового менеджменту». Одначе, вже давно зрозуміло: це міністерство працює, на жаль, з недостатньою результативністю. І це не оціночне судження, а чітке переконання, яке спирається на факти, рішення, об’єктивні дані і статистику.
На превеликий жаль, жодних висновків керівники освітньої системи не роблять, жодних помилок не виправляють, жодних рекомендацій не чують, жодних аргументів не сприймають, жодної відкритості не прагнуть.
І тому у нас, простих освітян, вже давно немає ілюзій щодо професійності так званих «візіонерів», «дизайнерів реформ», «агентів та агенток змін» та інших словоблудів.
Звісно, цей матеріал високі освітні посадовці також залишать без належної уваги – у «колі своїх» скажуть, що він написаний «зрадофілом» і скоріш за все під впливом «російських фейків». Саме такий конструкт реагування на критику щодо себе нещодавно запропонував міністр Оксен Лісовий.
Ми, прості освітяни, маємо чесно і сумлінно робити свою справу. А люди, які руйнують освітній потенціал, рано чи пізно отримають належне...
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
