Минулий тиждень у моїй інформаційній бульбашці активно обговорювали доцільність обов’язкової математики на НМТ – від ідеї скасування тестів до пошуку важливішого предмета для заміни.
Усе зводиться до одного поширеного серед учнів (а часом і батьків) запитання: «А де ж ці знання знадобляться?» Тут кожен може підставити предмет, який давався важко (фізику чи хімію), але найчастіше цю фразу спрямовують саме до математики.
Здається, що логарифми, косинуси й синуси, складні формули ніколи не знадобляться в житті. І досвід середньостатистичної людини наче підтверджує це. (Хоча це міф, який можна легко розвінчати, скажімо, у Музеї математики. Але сьогодні не про це.)
Навіщо тригонометрія, коли я хочу бути митцем, соціологом, психологом, юристом? Підстав своє. І з першого погляду – справді, де тут математика?
Це питання виникло через те, що в частково застарілій системі шкільної освіти (до трансформації, яку розпочала реформа НУШ) нас вчили тем, а не практичного застосування. Досі учні, які не охоплені реформою НУШ, частково навчаються за таким принципом (нинішні 9–11 класи).
І ось у віці 14–16 років, коли навколо стільки всього цікавого, складні багатоступеневі рівняння чи пошук детермінанта здаються безглуздими, відірваними від життя.
Тоді ти ще не знаєш, що розуміння цих тем дасть тобі змогу збудувати вибірку для соціологічного дослідження, коли ти станеш крутим маркетологом.
Або глибше зрозуміти поведінкові дослідження з Університету Чикаго, що змінить твій підхід до консультацій, коли станеш психологом.
Ти не здогадуєшся, що як митець працюватимеш з ринком, де потрібно розуміти принципи аукціону, митного складу або, ще простіше, як інтелектуальну власність перетворити на актив. Бо тоді тобі таки знадобляться ці «злощасні» відсотки. І це все лише на поверхні.
Головне – не формули, а логіка, на якій базується все довкола.
Так, можливо, у дорослому житті ти не повернешся до обчислення інтегралів чи складних відсотків, але в певний момент розвʼяжеш життєву задачу чи зрозумієш щось складне – а воно виявиться логічним. Знайоме відчуття, правда? Бо це не математика, це логіка. І вона вже в тобі. І сформована вона завдяки предметам, що потрапили до категорії «навіщо мені це потрібно». На цих уроках ми вчили теми, але насправді – у нашу підсвідомість закладалося значно важливіше – розуміння процесів.
Колись, багато років тому, ще школярем, я був капітаном команди на Турнірі юних хіміків. І ось чергова ніч підготовки між турами, ми в дешевому хостелі в Одесі, п’ятеро учасників і наша вчителька. (Для контексту: на турнірах учні заздалегідь отримують складні завдання, які мають розвʼязати й захистити в день змагання.)
І от у момент чергового глухого кута звучить класичне питання: «Нам же це ніколи не знадобиться. Навіщо воно все?» (Спойлер: 4 з 5 членів команди зрештою пов’язали своє життя з хімією.)
Наша вчителька тоді відповіла:
– Ваша правда. Ці задачі вам справді не знадобляться.
Ми приголомшені. Мовчимо. Вона додає:
– Вам знадобиться не задача, а вміння її розвʼязувати. Бо в дорослому житті складні задачі – щодня. І в них, на перший погляд, немає логарифмів з математики, дифузій з фізики чи хімічних формул. А життєві задачі – ще складніші. І все, що ви зараз робите, дасть вам уміння потім їх розвʼязувати.
Останні 10 років професійного життя я щодня розвʼязую задачі. Як на олімпіадах з математики, хімії, фізики. Щодня прогнозую «осади» своїх рішень, будую процеси, які схожі на тригонометричні рівняння. І знову – це не про математику. Це про життя.
Це не політична заява чи публікація. А скоріше прохання – думаймо ширше!
Автор: Євген Кудрявець, перший заступник міністра освіти і науки України.
