«Нехай оцінок буде менше, але кожна з них
хай буде вагомішою, значнішою»
Василь Сухомлинський «Сто порад вчителеві»
Кілька днів тому у соцмережах з’явився ще один цікавий документ від Міністерства освіти з черговим роз’ясненням власної системи оцінювання, на цей раз для батьків.
Мушу сказати, що, мабуть, ця оціночна маячня в табличках буде скоро роздаватися на заправках, аби на правах пропаганди команда реформаторів змогла впихнути у голови українців «нормальність» НУШ-івського нововведення.
Абсолютно незрозуміло, як в умовах війни, постійного соціального напруження та економічної нестабільності можуть з’являтися настільки відділенні від реальності і запитів суспільства міністерські посібники, орієнтовані на широке коло громадян.
На думку авторів, нова «система оцінювання» мала б показати, що «насправді «ховається» за оцінкою і як можна допомогти кожній дитині покращити результати відповідно до її індивідуальної траєкторії розвитку, не порівнюючи її з іншими учнями та ученицями».
Але чи реально уніфікувати потреби всіх школярів за допомогою таблиць, численних роз’яснень і груп результатів? Чи справді такі страшні порівняння, коли мова йде про здобуття знань? І, головне, чи справді батькам потрібна вся ця філософія НУШ?
Оцінка – завжди буде поняттям відносним, а щоб розуміти, що за нею «ховається», не потрібні міністерські розробки в численних томах і стандартизованих графіках.
Кожен учитель завжди виробляє і умовно «затверджує» власні правила оцінювання під час співпраці з учнями, бо оцінювання – це невід’ємна частина навчання та виховного процесу.
«А що нам за це буде?» або «Оцінку за це поставите?», – люблять часто запитувати діти. І це нормально, у цьому нічого нема поганого. Через стимул і реакцію та систему винагород і правил люди тисячоліттями вибудовували співпрацю між собою та навчалися, у тому числі здобували важливі компетенції.
Що ж потрібно насправді батькам? Батькам потрібно менше заглиблюватись у «всі ці штуки у школі» і мати, максимум, чотири оцінки для розуміння ситуації з навчанням своїх дітей: «кепсько», «чудово», «можна б краще» і «зайде». А що «ховається» за цими визначенням, знову ж таки, у всіх батьків і дітей по-різному. І це точно не мало б хвилювати людей з міністерства.
Посібник від МОН наполягає, що «Формувальне оцінювання – це детальний текстовий або усний зворотний зв’язок, який учитель надає безпосередньо вашій дитині й прямо або опосередковано вам».
А ви подумали, чи справді потрібно це батькам? Ні, не треба. Батьки мають ціль Номер 1 в Україні – вижити! Детальне роз’яснення, чи дитина співає на уроці, танцюючи, чи малює кружечки, присідаючи, – не так важливі. На це у більшості батьків нема ресурсів, сил і часу.
Скільки б ми не говорили про процес навчання, все одно ми йдемо до результатів. І батьки, і вчителі, і учні повинні мати чіткі цілі навчання, а шляхи їх досягнення і ступінь володіння кінцевими знаннями та навичками будуть завжди різнитися. І Нова українська школа, як би не хотіла, нічого нового тут не придумає.
Зайшла на вебінар «Як оцінювати учнівство 5–9 класів НУШ», теж від МОН. Це також «путівник» з цього ж питання, лише для вчителів. Натрапила на слайд: «Було: оцінювання знань: факти, дані, правила» і «Стало: оцінювання компетентностей: уміння, навички, цінності, погляди».
У мене запитання до розробників: Ви справді маєте на меті оцінювати цінності та погляди моїх дітей? Але як вам це вдасться? В Іринки цінності відповідають першій групі результатів – вона отримує 10, у Петра цінності не дотягують до 4 групи результатів – він отримує 6?
А батьки хай полистають таблички в кінці семестру, може знайдуть графу, у якій десь ці «цінності» розписані детальніше. Це жарт, звичайно, але ж усе це «реформування» оцінок схоже на звичайне, але дуже настирливе словоблудство.
Ще у нашому путівнику йдеться: «Щоб оцінювання було не лише про знання, а й уміння їх застосовувати, результати об'єднано в групи результатів», і трішки далі «Оцінка за семестр – це середнє арифметичне з оцінок за кожну з груп результатів».
Ви серйозно? Якщо в дитини 18 предметів і з кожного по 4 групи результатів батьки дома повинні обговорити 72 рази, що в школяра вдається, а що ні? Де він вчить недостатньо дати з історії, а де він не розуміє глибини акордів на музиці? А якщо дітей троє? Може, тоді навіщо дітей у школу віддавати? Будемо самі вдома аналізувати та «долати складнощі», а головне, жодних порівнянь з іншими учнями!
Насправді дуже сумно у нас з ситуацією в освіті. Команда МОН живе наче у паралельній реальності із твердим, майже авторитарним переконанням, що виконавці реформ – батьки, діти, вчителі – змушені просто проковтнути усе, що вже ними зроблено, без бою, без протесту, без обговорень. Але так не можна. Це практики людей, родом з радянського союзу.
Учителів принижують, гнітять, не чують, знецінюють, просто перетворюють на сміття. Батьки виїжджають і вивозять за кордон наших українських дітей, і не лише через війну. Усім бракує ясності і впевненості щодо майбутнього. І цю впевненість, у тому числі, забирають бездарні освітні реформатори.
Батьки дякують за поради колективу МОН, але краще ми б обійшлись без них. Було б легше, якби всім зараз дали спокій і залишили оцінювання таким, як було раніше, без груп результатів, без вдаваної турботи і фальшивої, надмірної деталізації.
А сьогодні підсумкова оцінка для команди НУШ від батьків – тверде «незадовільно».
Автор: Ксенія Смірнова.
