В одному з українських університетів зараз триває передвиборча кампанія кандидатів на посаду ректора. Один з претендентів пообіцяв запровадити десятирічні контракти з викладачами. Інший учасник перегонів вказує, що ця обіцянка незаконна, адже законодавство забороняє укладати контракти на термін, що перевищує п’ять років.
Дійсно, абзац другий частини шостої статті 35 Закону України «Про вищу освіту» встановлює обов’язковий п’ятирічний термін контракту для завідувачів кафедр, а абзац перший частини першої статті 43 цього ж закону встановлює, що контракти із деканами факультетів укладаються на термін до п’яти років.
Закон «Про вищу освіту» також містить обмеження, що одна й та сама особа не може обіймати посаду декана або завідувача кафедри більше десяти років. Університети здійснюють певний маневр щодо цих вимог за допомоги недостатньо законодавчо врегульованого статусу виконувача обов’язків, але ця деталь не стосується нашої основної теми.
Щодо терміну контракту з викладачами, які працюють на інших посадах (асистента, старшого викладача, доцента, професора тощо), можна прочитати таке: «Строк трудового договору (контракту) рекомендуємо установлювати за погодженням сторін, але не більше ніж на п’ять років». Це – цитата з Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затверджених наказом МОН від 05.10.2015 № 1005.
Здавалось би, ось воно, обмеження терміну контракту з викладачами? Не поспішайте. Зазначений наказ МОН не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції у встановленому порядку.
Тому читаємо абзац другий частини другої статті 2 Закону України «Про освіту»: «Листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади, крім наказів, зареєстрованих Міністерством юстиції України, та документів, що регулюють внутрішню діяльність органу, не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати правові норми».
Це означає, що будь-які поради, затверджені згаданим наказом МОН № 1005, не є обов’язковими до виконання. Жоден інший чинний нормативний акт також не містить будь-яких обмежень чи умов щодо термінів укладання трудових договорів та контрактів з викладачами на інших посадах, ніж декан і завідувач кафедри.
Тому з точки зору законодавства університети можуть укладати трудові договори з викладачами на будь-який термін: на 10 років, на 20 років, безстроково тощо. Не знаю, чому цієї загальноприйнятої в країнах Європи практики досі немає в Україні.
Цей кейс ілюструє ширшу проблему, яку ми з моїми колегами називаємо «регулювання листами». Міносвіти практикує встановлювати окремі «норми» своїми листами, роз’ясненнями чи наказами, які не проходять державної реєстрації, і очікує, що такі норми будуть виконуватися усіма. Хоча, як зазначено у вищецитованій нормі закону «Про освіту», ці вимоги апріорі не є правовими нормами і не є обов’язковими до виконання.
Іноді реєструвати накази в Мін’юсті Міністерству освіти, схоже, банально лінь. Це стосується, наприклад, наказів, якими затверджуються стандарти фахової передвищої та вищої освіти (отже, юридично дотримуватися цих стандартів не обов’язково).
А в інших випадках документи МОН містять «норми», що суперечать законодавству, тому вони не могли би бути зареєстровані у належному порядку.
Наведу два нещодавніх приклади такого сумнівного з правової точки зору регулювання сфери вищої освіти.
У 2024 році було розпочато експеримент з надання студентам-«контрактникам» державних грантів, які покривають частину або повну вартість навчання. МОН роз’яснило, що такий грант можуть отримати особи, які «вперше» здобувають вищу освіту відповідного (бакалаврського чи магістерського рівня).
Отже, наприклад, грант на навчання на бакалавраті не можуть отримати ті, хто вже навчався на бакалавраті на «бюджетних» місцях і знову вступив на навчання на іншу спеціальність. От тільки це обмеження права на отримання гранту незаконне, оскільки його немає у постанові Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 822, якою регулюється надання таких грантів.
Інший приклад – наказ МОН від 24.06.2024 № 910, яким на період до 01 січня 2025 р. заборонялось (із певними винятками) переведення і поновлення студентів на денну форму здобуття освіти, яка дає право на відстрочку від мобілізації.
Згодом до цього наказу було внесено зміну, якою вказану заборону було подовжено на період до закінчення воєнного стану. Наказ із цією зміною термінів набрав чинності 21 січня 2025 року. Тому у період з 2 по 20 січня законодавство дозволяло поновлювати і переводити студентів на денну форму навчання. Проте МОН мало іншу думку і своїм листом від першого січня рекомендувало закладам освіти утриматися від таких дій.
Практика подібного «регулювання листами» не відповідає вимогам законодавства і деколи, як показано у наведених прикладах, межує з порушенням прав учасників освітнього процесу.
Та поки ми погоджуємось виконувати встановлені в цей спосіб «норми», таке регулювання триватиме. Бо це елементарно зручно.
Автор: Євген Ніколаєв, кандидат економічних наук, заступник директора Академії вчительства Каразінського університету.
