У 309-ій київській школі під час вистави показали сценку побиття військовослужбовця ТЦК. Про це повідомив начальник управління комунікацій командування Сухопутних військ ЗСУ Віталій Саранцев.
Є і відео. Там ви побачите шкільну виставу; на сцену виходить хлопець у військовій формі з написом «ТЦК». Інший імітує удар, після цього хлопець падає, зал регоче.
Я згодна з усіма тими, хто пише про те, що цю «виставу», очевидно, репетирували, і хтось із учителів чи адміністрації школи мав це бачити до показу.
І, очевидно, схвалив.
Думаю, це можуть бути ті ж самі люди, які о 9 годині оголошують хвилину мовчання і вдягають вишиванку на лінійку.
І це означає, що частині з них досі байдуже, чиїм іменем, вибачте, названа вулиця, байдуже, співати гімн України чи читати «піонєрскую правду».
Але я навіть не про те.
Я про те, що діти рідко самі могли б придумати те, що не є позицією їхніх сімей.
Тому ця сценка і цей регіт – відповідь на те, так є чи немає у нас у суспільстві розкол.
Я не знаю про розкол, я остерігаюсь гучних визначень.
Але я бачу тисячі тріщин.
Бо ми ж заплющуємо очі, що вікно Овертона у неповазі до військових, підтримці нападів на них, нормалізації переховування від армії привідкривається дедалі більше.
У вас є побутові ситуації, коли цю тему доводиться просто обходити, бо ви, умовно кажучи, на різних кінцях коридору, але не готові псувати стосунки з рідними чи друзями?
А пам'ятаєте: саме так починалась історія з росіянами? Коли ми просто не обговорювали тему, яка могла привнести сварку за сімейний стіл?
І що з росіянами тепер?
Бо півтони – це зло.
Бо це не політика, і ми, мовляв, не обговорюємо за вечерею, хто за кого голосував, щоб не сваритися.
Це – ціннісний розрив, і він буває навіть серед найближчих.
І, здається, багатьом людям конкретно збило приціл, де ж ворог.
Я чую в приватних розмовах, що толерування ухилянства – це ледь не інклюзія.
Те, що ви можете реготати і ховатись, відбувається завдяки тим, хто не сховався.
Це ж так очевидно.
Про що ви говорите зі своїми дітьми? Що ви вкладаєте їм в голови? Ту саму полову, що й у вас?
Мені дуже жаль цих дітей насправді.
Окремо скажу, що для школи (будь-якої школи, у якій би це могло відбутися) – це скандал.
Скандалище.
Про що ви говорите на уроках?
Що тато Олі – лох, бо третій рік в армії, а тато Артема – молодець, бо другий рік не виходить по хліб?
Ми маємо повернути в наше суспільство хоча б сором.
Автор: Тетяна Трощинська, ведуча, медіаменеджерка Суспільного.
