Нещодавно мені по роботі трапилося поцікавитися досвідом наших університетів у питанні присудження випускникам професійних кваліфікацій. Нагадаю, що всім випускникам присвоюється освітня кваліфікація бакалавра чи магістра. А крім того, за певних умов студент може отримати у своєму дипломі запис про здобуту професійну кваліфікацію енергетичного аудитора будівель чи лікаря ветеринарної медицини.
Оці особливі умови здобуття профкваліфікації мене й зацікавили. Їх треба шукати в описах конкретних освітніх програм, а крім того – у затверджених закладами вищої освіти документах з назвою «Порядок присвоєння професійних кваліфікацій», «Положення про здобуття і присвоєння професійних кваліфікацій» чи подібне.
Інтернет-пошук допоміг мені зібрати кілька таких документів, розміщених на сайтах українських закладів вищої освіти. Виявилося, що у своїй більшості ці порядки та положення нові, прийняті у 2024–2025 роках, і лише кілька з них датовані початком 2020-х.
Як зʼясувалось, знайдені мною порядки ілюструють наявну проблему у практиці підготовки й затвердження деяких документів вишів. А саме, існує поширений варіант тексту порядку присвоєння професійних кваліфікацій, який з незначними змінами затверджено кількома різними університетами (не всіма!) як власний внутрішній документ.
Це було би очікувано, якби існував офіційно розроблений Міносвіти, Національним агентством кваліфікацій чи якимось іншим органом рекомендований університетам типовий порядок (зразок чи шаблон подібного документа). Однак офіційного типового положення на цю тему немає.
Маю деякі питання до цього популярного серед частини українських університетів тексту, що регламентує підстави і процедури присвоєння професійних кваліфікацій здобувачам вищої освіти. Далі узагальнено називатиму цей текст «порядками».
Варто почати з того, що порядки включають до свого переліку вживаних термінів таке визначення, цитую: «принцип валідності – принцип забезпечення відповідності оцінюваних результатів навчання вимогам, визначеним у професійному стандарті».
Мені це формулювання видається туманним, оскільки під валідністю в оцінюванні студентів зазвичай розуміють ступінь, у якому певний інструмент оцінювання вимірює саме те, що він має вимірювати. Це характеристика не результатів навчання, а методів, які використовуються для їх оцінювання (тестів, задач, есе тощо).
Некоректно сформульовано окрему норму оглянутих порядків, де вживається цей термін: «Валідність цілей освітньої програми компетентностям професійного стандарту демонструється розробниками у відповідній матриці освітньої програми».
По-перше, напевно, автори хотіли сказати не «валідність», а «відповідність» цілей компетентностям?
По-друге, цілі освітньої програми формулюються кількома загальними реченнями, їх вкрай складно співставити з деталізованим переліком компетентностей. Відповідати компетентностям професійного стандарту мають не цілі програми, а, як цього вимагає законодавство, визначені в освітній програмі компетентності й результати навчання.
Порядкам властиве багатослівʼя, наприклад, коли в них продубльовано велику кількість термінів з законів України або детально описано, що для опанування професійних компетентностей студенти навчаються. Складно зрозуміти, для чого цій доволі самоочевидній констатації присвячувати два абзаци документа.
З іншого боку, порядки не містять детального опису того ключового питання, заради якого вони приймаються: умови, покрокові процедури, особливості, порядок дій з оцінювання результатів навчання і здобутих компетентностей студента для присвоєння йому професійної кваліфікації.
Точніше, не так. Порядки містять певну процедуру: вони вказують, що професійна кваліфікація присвоюється студентам за результатами їх атестації, і відсилають до іншого внутрішнього документа університету, яким регламентуються атестаційні процедури. От тільки чи коректно поєднувати в одному процесі присвоєння кваліфікацій професійної та освітньої?
Принаймні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти так не вважає.
Наприкінці 2024 року Нацагентство провело вебінар, присвячений присвоєнню професійних кваліфікацій випускникам закладів вищої освіти (додаю покликання на відеозапис вебінару і лаконічний конспект його ключових тез), і оновило свої рекомендації з питань оцінювання освітніх програм під час їх акредитації (професійним стандартам і кваліфікаціям у цій публікації присвячені сторінки 11–13).
На думку Нацагентства, здобуття професійної кваліфікації не може бути автоматичним наслідком атестації і завершення навчання за освітньою програмою. Підставою для присвоєння профкваліфікації має бути навчання і проведення окремих процедур оцінювання студента саме з тих компетентностей, що визначені професійним стандартом.
Тоді як чимала частина порядків, навпаки, на сьогодні передбачає автоматичне присвоєння профкваліфікацій усім випускникам. Отже, ці документи імовірно потребуватимуть змін.
Мене не надихає ділова культура, за якої документи готуються в спосіб недостатньо вдумливого плагіату. Цим університети засвідчують байдужість до їхнього змісту, неврахування базованих на наявному досвіді рекомендацій та, отже, відсутність наміру ними керуватися у практичній діяльності.
Я хочу бачити внутрішньоуніверситетські документи, які віддзеркалюють обговорені та прийняті їхніми академічними спільнотами рішення з питань, яким присвячені ці документи.
Чи побачимо результати таких обговорень при оновленні університетами згаданих порядків, зокрема у межах їх узгодження із вищенаведеною позицією Нацагентства? А чи знову з’явиться «типовий текст», який скопіпаститься в документи різних закладів вищої освіти зі схожими назвами?
Додаю за цим посиланням копію проаналізованих документів різних закладів вищої освіти, у яких наявні згадувані у цій мінірозвідці проблеми.
Автор: Євген Ніколаєв, кандидат економічних наук, заступник директора Академії вчительства Каразінського університету.
