Минулого тижня авторитетне інформаційне агентство «Інтерфакс» оприлюднило новину: «Суд скасував рішення Нацагентства якості вищої освіти щодо виявлення плагіату в в дисертації Шкарлета». Докладніше про це тут.
Потім цю новину розтиражували і деякі інші сайти. Новина стала помітною широкому загалу.
Первинний текст повідомлення доволі оригінальний. У ньому вказується, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року визнано протиправним та скасовано усі рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо виявлення академічного плагіату в дисертації колишнього міністра освіти і науки України, першого проректора Національного університету «Чернігівська політехніка» Сергія Шкарлета.
Кинулося в очі, що рішення суду ухвалено 10 липня 2024 року, але новину про це оприлюднили лише у другій половині жовтня, тобто через три місяці.
Скоріш за все, це пов’язано з тим, що судові вердикти у черговій «справі Шкарлета» у Єдиному державному реєстрі судових рішень були оприлюднені у жовтні, а не у липні.
Отже, які можна зробити висновки? Це говорить про те, що журналісти дізналися про судові рішення не з залу суду і не від адвокатів Шкарлета, а з відкритих джерел. Іншими словами – самою справою та її рухом не дуже і цікавилися. Можливо, через те, що тема «плагіату в роботах Шкарлета», на думку журналістів, не є суспільно резонансною (у тому числі в контексті правдивої боротьби за академічну доброчесність), а є лише способом недолугих політичних маніпуляцій.
Також кинулося в очі, що в тексті новини подано посилання лише на так зване «коротке рішення», у якому наведено тільки вступну і резолютивну частини. Відповідно, агентство виклало інформацію лише про судові висновки (резолюцію), і не стало аналізувати мотивацію – чому суд пристав саме до таких висновків.
Хоча у Єдиному державному реєстрі судових рішень за цією справою міститься і «повне рішення», яке включає також описову і мотивувальну частини, зокрема із ґрунтовним викладенням аргументів та мотивів, за яких суд пристав до переконання про правоту позивача (у нашому випадку – С. Шкарлета) і неправоту відповідача (у нашому випадку –- юридичної особи публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти»).
Викладення у інформаційному повідомленні лише висновків суду (резолютивної частини), без аналізу аргументів і мотивів (мотивувальної частини) – також може свідчити про те, що насправді ці мотиви широкому загалу, на думку журналістів, зовсім і не цікаві. Працівники засобів масової інформацію сприймають «справу Шкарлета» не як зразок чесної боротьби за академічну доброчесність, а скоріше як політичну провокацію, суцільну маніпуляцію і дріб’язкову помсту.
Про «плагіат в роботах С. Шкарлета» написано доволі багато. Є кілька скарг, які розглядала юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» та її так званий комітет з питань етики. Є кілька протоколів. Є кілька рішень. Є кілька судових справ.
Автор цих рядків також, як і журналісти «Інтерфаксу», не сприймає ці справи як боротьбу за академічну доброчесність. Не може боротьба за будь-яку доброчесність (у тому числі академічну) вестися негідними правовими методами. Якщо боротьба ведеться протиправними (негідними) методами - тоді це боротьба за що завгодно – приміром, за політичні дивіденди або за лайки у соцмережах – але тільки не за доброчесність.
Наведу лише десять тез на користь цієї позиції (хоча кількість тез могла би бути значно більшою).
Перше. 2 червня 2020 року стало відомо, що Сергій Шкарлет, який станом на той день працював ректором Національного університету «Чернігівська політехніка», є одним із багатьох претендентів на посаду міністра освіти і науки України. Вранці 3 червня на сайті «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» з’являється розлога публікація, із словами емоційного забарвлення та емоційними судженнями, у якій Сергія Шкарлета звинуватили у плагіаті. До 3 червня 2020 року С. Шкарлета, який захистив дисертацію 12 років назад, обіймав посаду ректора вже понад 10 років і керував Експертною радою в Міністерстві освіти і науки України – ніколи в плагіаті не звинувачували. Співпадіння? Не думаю.
Друге. На сайті «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» відсутні будь-які вихідні дані (відомості про власника сайту, про його офіційну належність до певної організації, місцезнаходження адміністрації, номери телефонів, поштова адреса редакції). Нескладна перевірка показує, що цей сайт зареєстрований у російській федерації та технічно підтримується російською організацією. Не виключено, що російська організація і досі вчасно отримує від замовників плату за відповідні послуги. Вже у червні 2020 року було абсолютно зрозуміло: якийсь замовник (або замовники), що пов’язаний з російською федерацією, робить все можливе, аби не допустити призначення С. Шкарлета на посаду в українському уряді.
Третє. Пункт 8 статті 42 Закону України «Про освіту» вказує: «Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів». Уповноважений колегіальний орган Національного університету «Чернігівська політехніка» (заклад освіти, де працював С.Шкарлет) провів відповідну перевірку і оголосив результат: порушень академічної доброчесності С. Шкарлет не допускав.
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (заклад освіти, у якому С.Шкарлет захистив дисертацію) також провів відповідну перевірку і оголосив аналогічний результат: порушень академічної доброчесності С. Шкарлет не допускав. Але вказані результати перевірок, що виконувалися на основі вимог закону, були без жодних пояснень повністю проігноровані людьми, які саме себе призначили борцями за академічну доброчесність.
Четверте. 11 вересня 2020 року під головуванням доктора філологічних наук Сергія Квіта відбулося красномовне засідання Комітету з питань етики юридичної особи публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти». На тому засіданні адвокат С. Шкарлета заявив відвід С. Квіту через наявність очевидного конфлікту інтересів. С. Квіт заяву про відвід не розглянув, натомість оголосив, що засідання закривається, а про день та дату наступного засідання С. Шкарлету та його представникам повідомлять пізніше, у письмовій формі. Адвокату, звісно, запропонували покинути залу. Як тільки адвокат пішов, С. Квіт знову відкрив засідання і запропонував ухвалити відповідне рішення (про наявність плагіату) – тобто без присутності С. Шкарлета та його представників і адвокатів. Комітетчики пристали на цю пропозицію і проголосували (якщо вірити протоколу) за таке рішення. Брудний обман деякі українські ЗМІ потім тиражували під виглядом «голосу правди і добра», а народна депутатка з галасливої фракції, яка не спромоглася написати жодної наукової праці, заявляла про «торжество вищих цінностей академічної доброчесності».
П’яте. У рішенні Комітету з питань етики (2020 рік) було вказано, що в його основу покладено «висновки міжнародних експертів», але не вказано, що ці експерти володіють українською мовою. Окрім того, у всіх трьох висновках експертів взагалі не згадувалося прізвище «Шкарлет», а лише наводилися теоретичні міркування.
Шосте. У рішенні Комітету з питань етики (2020 р.) було вказано, що в його основу покладено публікації з сайту «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» – який, нагадаємо, не має вихідних даних, адмініструється та технічно підтримується російською організацією. Де-факто Комітет з питань етики розглянув анонімку. Люди, які з якогось лиха вважають себе борцями за академічну доброчесність, на цю обставину уваги зовсім не звернули.
Сьоме. І юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти», і її Комітет з питань етики повністю проігнорували результати науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, яка була виконана на основі чинної методики проведення судових експертиз. Жоден член агентства, який уявляє себе надзвичайно доброчесним, навіть не поцікавився: «А чи вправі ми відкидати результати експертизи, яку провели судові експерти у галузі авторського права?».
Восьме. У скаргах стверджується, що у дисертації С. Шкарлета наявні «текстові збіги» з науковою працею, що оприлюднена у російському виданні. Цікаво, що текст у друкованому вигляді ніхто не бачив. Також з відомих причин немає доступу і до джерел в електронній формі. С. Шкарлет наполягав на вивченні оригіналів російських джерел (чи то письмових, чи то електронних), про які вказано у скарзі. Але їх, звісно, не вивчали. Не дивлячись на це, комітетчики пристали про переконання, що у дисертації наявний плагіат.
Дев’яте. Ані у рішеннях юридичної особи публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти», ані у рішеннях її Комітету з питань етики не вказується, які саме «програмні засоби визначення унікальності тексту» застосовувалися, ким вони сертифіковані або рекомендовані до застосування, які конкретні результати їхнього застосування в цих конкретних кейсах (проти С. Шкарлета).
Десяте. С. Шкарлет має на свою користь кілька судових рішень, результати перевірок в двох університетах, висновки експертизи. Очевидно, що протягом 2020–2024 років юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» та її Комітет з питань етики при розгляді скарг і анонімок проти С. Шкарлета системно і регулярно припускалися дивних помилок. Дивних, якщо не вживати інших слів. При цьому члени агентства свої хворобливі припущення «зливали» журналістам і подавали суспільству як перемогу добра над злом. Відповідно, на голову С. Шкарлета лилося відбірне інформаційне лайно.
У той час, як у цивілізованому суспільстві журналісти і прокурори вже б звернули увагу на «протилежну сторону» і поставили незручні запитання так званим «борцям за академічну доброчесність». Натомість перед С. Шкарлетом досі ніхто не вибачився. Ніхто і не думає визнавати свою неправоту і невігластво.
P. S. У цій статті відображено лише позицію та думки автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
