Стартував експериментальний проєкт щодо надання державних грантів на здобуття вищої освіти. Про це написано у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2024 р. № 822.
Постановою також затверджено Порядок реалізації експериментального проєкту щодо надання державних грантів на здобуття вищої освіти. Ознайомитися з текстом постанови можна тут.
Державний грант на здобуття вищої освіти – це цільова безповоротна фінансова допомога за рахунок коштів державного бюджету, надана у безготівковій формі, що забезпечує оплату у повному або частковому обсязі вартості навчання за освітньою програмою в закладах фахової передвищої або вищої освіти здобувачів вищої освіти – громадян України, які зараховані на навчання до закладів освіти для здобуття вищої освіти на місця, що фінансуються за кошти фізичних або юридичних осіб.
Розмір гранту визначається з урахуванням кількості набраних балів, а також коефіцієнту спеціальності (він визначається суб’єктивно на основі врахування так званого «рівня дефіцитності спеціальності»).
Отримати державний грант першого рівня (меншого розміру) можуть вступники, які набрали не менш як 150 балів із будь-яких двох предметів ЗНО/НМТ, а на грант другого рівня (більшого розміру) можуть розраховувати ті, хто набрав не менше 170 балів із будь-яких двох предметів.
Для визначення суми гранту необхідно знати «коефіцієнт спеціальності». Найбільший коефіцієнт – 1,5. Його мають спеціальності «Освіта / Педагогіка», «Математика та статистика», «Механічна інженерія», «Виробництво та технології», «Архітектура та будівництво», «Аграрні науки та продовольство» та деякі інші.
Є спеціальності «менш дефіцитні», яким встановлено коефіцієнт 1,3 – це «Хореографія», «Музичне мистецтво», «Інформаційні технології», «Ветеринарія» та деякі інші. Більшість спеціальностей – «недефіцитні» – ті, які не потрапили в попередні списки.
Докладніше про механізм визначення розміру та отримання гранту – тут.
Нагадаємо, що про тему «освітніх грантів» почали говорити ще минулого року. Заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький долучився до галасливої інформаційної кампанії, роздаючи інтерв’ю про запровадження чи то «ваучерів», чи то «грантів», завдяки яким буде уможливлено повне або часткове фінансування здобуття освіти на контрактній формі. Кількості обіцянок, гасел і анонсів не було кінця і краю.
До парламенту було подано проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам» (реєстраційний номер 10399). Ознайомитися з текстом законопроекту можна тут.
Важлива деталь. Вказаний проєкт закону не був включений до Плану законопроєктної роботи Верховної Ради України на 2023 рік, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.02.2023 № 2910-ІХ.
А відтак, з урахуванням наявності галасливої рекламно-інформаційної кампанії, можна припустити, що законопроєкт готувався у авральному порядку, без належного інформаційно-аналітичного супроводження, а також без необхідного узгодження з іншими заходами у сфері формування та реалізації державної освітньої політики.
Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України висловило до законопроекту 17 серйозних зауважень.
Автор цих рядків запропоновану освітніми реформаторами грантову модель оцінив також негативно. Докладніше про це – тут.
Цілком очікувано, як і прогнозували вдумливі фахівці, Верховна Рада України цей законопроект не підтримала.
І тоді народилася «нова ідея» – запровадити освітні гранти шляхом реалізації експериментального проєкту. Для цього потрібен не закон, а постанова Кабінету Міністрів. З цією пропозицію уряд погодився. Де-факто проєкт стартував 19 липня (на наступний день після ухвалення постанови Кабміну).
Отже, ми переживаємо експеримент з освітніми грантами (щоправда, в дещо іншій моделі, аніж передбачалося спочатку). Протягом останніх двох тижнів інтерв’ю на цю тему дали заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький та генеральний директор директорату фахової передвищої, вищої освіти Міністерства освіти і науки України Олег Шаров.
У цих інтерв’ю викладені доволі оригінальні твердження, які нас, простих освітян, дещо насторожують.
На запитання: «Людина вступила на контракт, отримала грант, провчилася перший рік... На подальші роки навчання вона також отримуватиме грант від держави для часткової оплати контракту?» Михайло Винницький відповів: «Так, грант залишається. Навіть більше, якщо студент з якихось причин, наприклад через зміну місця проживання, вирішить перейти з одного університету в інший, то і грантові кошти переходять за ним, якщо він обирає ту саму спеціальність».
Але в постанові № 822 чітко написано, що експериментальний проєкт триватиме лише два роки. Отже, може статися так, що через два роки проєкт закінчиться, а законопроєкт (принаймні, станом на зараз) парламентом не підтриманий. Де ж тоді брати гроші на фінансування грантів?
Отже, має місце чергова безпідставна обіцянка?
Михайло Винницький також виказав таке занепокоєння: «Можу сказати, що встановлення мінімального конкурсного бала для медиків на рівні 150 призвело до того, що в нас цього року є більше місць бюджетних, ніж студентів для вступу. Відповідно, маємо недовиконання державного замовлення, бо ми не приймаємо на бюджетні місця тих, хто має менше ніж 150 балів. Тому треба дуже уважно встановлювати ці порогові бали. Ми йдемо до того, що за різними спеціальностями будуть встановлені різні пороги для вступу на бюджет. Але це перспектива не наступного року, а, можливо, років через 2–3».
Згоден, право вступу на окремі спеціальності (у тому числі медичного спрямування) повинно надаватися лише найбільш підготовленим абітурієнтам. Залишається питання: чому ж саме в цьому році виник дефіцит вступників, які подолали пороговий бал? Скоріш за все, вдалося взнаки рішення про «ускладнення тестів», яке було анонсовано напередодні. На мій погляд, треба не лише «дуже уважно встановлювати порогові бали», але також і припинити нескінченні маніпуляції з правилами вступу та тестовими завданнями.
Олег Шаров заявив: «Для того щоби здобувач освіти мав право на державний грант, він повинен вступити на контракт, тобто бути зарахованим на перший рік навчання для здобуття вперше ступеня вищої освіти бакалавра… Тільки після початку навчання студент може отримати грант…»
Пофантазуємо. Отже, для того аби скористатися грантом, здобувач (або його батьки) має реально вступити на контракт і розпочати навчання. Тобто спочатку підписати контракт, у якому вказана повна вартість навчання. Підписуючи цей контракт, вступник (або його батьки) свідомо беруть на себе зобов’язання сумлінно оплатити повну вартість навчання, але сподіваються, що на практиці (у майбутньому) значну частину цієї суми заплатить держава. Таким чином, вступник (або його батьки), підписуючи контракт, не має наміру його сумлінно виконувати, оскільки одночасно сподівається і на грант (обґрунтовано чи ні – неважливо). Можна навіть стверджувати, що в момент підписання контракту одна із сторін обманює іншу.
Рішенням уряду експеримент із введенням грантів розрахований на два роки. Це максимальний строк, на який можуть запроваджуватися експериментальні проєкти (згідно вимог закону). Проте через два роки ми не матимемо ще всіх результатів. На мій погляд, говорити про успіх (або провал) експерименту можна буде лише через 6 років – на основі аналізу виконання здобувачами освітніх програм, працевлаштування випускників за фахом і оцінки економічних наслідків «безгрантової» та грантової систем.
І Михайло Винницький, і Олег Шаров обійшли висвітлення окремих важливих питань, які виникають у пересічних небайдужих спостерігачів.
Університет має укласти договір із МОН про участь в експериментальному проєкті. Припустимо, до університету вступили вступники, які розраховували на гранти, отримали ці гранти, але через певний час університет порушив умови договору, і одна із сторін вирішила цей договір припинити. Невже здобувач втратить грант? Відповіді на це запитання немає.
Що робити, якщо буде затримка грантового фінансування? Запитання не риторичне. Нині виникла проблемна ситуація із фінансуванням здобуття вищої освіти інвалідами. Увесь тягар цього ризику лягає спочатку на університети, але що страшно – і на здобувачів освіти.
Сума гранту не враховує поняття якості освіти (якості роботи університету). Іншими словами, платники податків сплачують однакову суму за підготовку фахівця без урахування якості (у тому числі компетентності випускника). Чи справедливо це?
Припустимо, дитина добре склала НМТ (в середньому 190 балів), але не має змоги оплатити навіть частину контракту. Раніше ця дитина могла розраховувати на бюджетне місце, а нині – такої можливості, за задумом «агентів змін», уже не буде. Значить, незважаючи на добру підготовку, дитині слід відмовитися від омріяної професії?
Може виникнути ситуація, коли у здобувача (або його батьків), який отримав грант, не вистачатиме особистих коштів на оплату навчання. Якщо контракт не оплачений – студент (або студентка) мають бути відраховані від університету. Але тоді виходить, що гроші платників податків, яким фінансувався відповідний освітній грант, були витрачені даремно?
Теоретично, у більш вигідному становищі опиняться заклади освіти, які встановлять мінімальні ціни. І які надають освітні послуги, скажімо так, сумнівної якості. Раніше послугами цих закладів користувалися ті, кому потрібно було просто десь бути (чи то з метою «просто отримати диплом», чи то з метою відстрочки). Нині такі заклади через механізм освітніх грантів будуть фінансуватися з бюджету. Тобто держава буде економічно підтримувати заклади, які про якість освіти не вельми дбають?
Наступне питання – тема фінансового ресурсу та його надійності у майбутні бюджетні періоди. У інтерв’ю не сказано, звідки у державі взялися гроші на фінансування грантів. Можна припустити, що гроші на гранти у сфері вищої освіти знайдені завдяки тому, що з якогось напрямку вищої освіти ці гроші забрали. Людям цікаво: що саме відтепер не буде фінансуватися у сфері вищої освіти?
Ми не кажемо, що грантова система є утопією. Ми чекаємо зрозумілих, повних і чітких відповідей на актуальні запитання.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
