Психологи кажуть: хочеш плакати – плач, хочеш кричати – кричи, хочеться вити – вий. Я хочу розповідати і точно не хочу мовчати.
Чому так боляче? Під завалами Охматдиту перший клас Школи Супергероїв, може здаватися, що це – просто стіни, але я зараз розповім вам, що ці стіни значать для мене і що тут відбувалося.
Тут ми були свідками, коли дитина, котра не могла ходити, з часом вставала з крісла колісного.
Тут ми досліджували, як цікаві заняття можуть знизити у дітей температуру та зменшити фізичний біль.
Тут ми вчили перший раз 13-річного хлопчика читати.
Тут ми закохували у навчання дітей, котрі іноді боялися школи і дуже боялися знаходитися в лікарні.
Тут ми збирали зірок для уроків мрій. Тіна Кароль, Монатік, 95-й квартал залишали на стіні свої побажання дітям, але головне – вони запалювали вірою в те, що мріяти можна і важливо, і без меж.
Тут ми починали збирати неймовірну спільноту лікарняних вчителів, котрі вірять, що навчання може рятувати життя.
Тут знання отримували не тільки діти, а й команди. Навчальні семінари, тренінги – все, щоб ставати найкращими для дітей і батьків.
Тут розгорнулися мої найсміливіші мрії про освіту в лікарнях.
Освіта в лікарнях – це віра в майбутнє, що кожна дитина стане частиною суспільства рівних можливостей.
Це був наш спільний простір сили для дітей, вчителів, команди та мене.
Я знаходилася за дві будівлі і прибігла до мого місця сили ще під час виття сирен, тому що коли вбивають твоє дитя, ти маєш його рятувати найпершою.
Автор: Євгенія Смірнова, заступник міністра освіти і науки України.
