Нещодавно на порталі Освіта.ua було оприлюднено свіжий рейтинг університетів за показниками Scopus.
У відповідному інформаційному повідомленні вказано, що результати рейтингу ґрунтуються на показниках цитування наукових статей, опублікованих закладами освіти або їхніми фахівцями.
Рейтинг створено за результатами наукометричного моніторингу суб’єктів науково-видавничої діяльності України за показниками бази даних SciVerse Scopus у квітні 2024 року.
У рейтинговій таблиці українські університети ранжовані за індексом Гірша – кількісним показником, що базується на числі наукових публікацій і кількості їх цитувань.
Умовно кажучи, значення індексу Гірша 10 означає, що викладачі та вчені закладу оприлюднили протягом досліджуваного періоду 10 публікацій, кожна із яких була процитована як мінімум 10 раз.
Переважна більшість засобів масової інформації, які вдалися до «аналітичних потуг», авторитетно зафіксували, що перші місця в рейтингу посіли Київський національний університет ім. Шевченка, Харківський національний університет ім. Каразіна і Львівський національний університет ім. Франка.
Не треба бути великим аналітиком, аби помітити, що вищі місця в рейтинговій таблиці посідають найбільші університети.
Це пояснити дуже просто: чим більший університет – тим більше викладачів, чим більше викладачів – тим більше публікацій, чим більше публікацій – тим більше цитувань, чим більше публікацій і цитувань – тим більша ймовірність, що індекс Гірша буде більшим.
Іншими словами, рейтинг враховує досягнутий «валовий обсяг продукту» в певній частині наукової діяльності, який залежить від наявного «абсолютного» масштабу.
Цілком природньо, що переможцями у «рейтингових перегонах» стають найбільші класичні університети. Щоправда, з цього правила є деякі винятки, але їх небагато.
Автор цих рядків вже неодноразово вказував, що серйозні аналітичні висновки слід робити не лише за «абсолютними» рейтингами, а в першу чергу – за так званими «аналітичними», або «розрахунковими», тобто на основі ранжування попередньо розрахованих показників.
Це можуть бути так звані «динамічні» показники – приміром, темп росту чи темп приросту.
Це можуть бути так звані «відносні» показники – обсяг валового результату на одиницю витраченого ресурсу (на одиницю фінансування, на одиницю наукового обладнання, на одного працівника тощо).
Приміром, у контексті рейтингування університетів гарним «динамічним» показником може бути різниця (або співвідношення) між Індексами Гірша за 2024 та 2023 роки. Гарним «відносним» показником може бути кількість публікацій на одного науково-педагогічного працівника або на один мільйон гривень бюджетного фінансування.
Автор цих рядків про доцільність складання аналітичних рейтингів та їхні можливості вже повідомляв у блозі на порталі Освіта.ua.
Але повернімося до аналізу даних свіжого рейтингу.
Організатори оприлюднили такі показники: місце в рейтингу; кількість публікацій; кількість цитувань; індекс Гірша за 2024 рік (цей показник став ключовим для ранжування); індекс Гірша за 2023 рік; різниця між згаданими індексами.
Використовуючи масив наявних даних, можна розрахувати багато аналітичних показників. Пропонуємо розрахувати чотири, які є найбільш інформативними:
- середня кількість цитувань в одній публікації (співвідношення показника «кількість цитувань» до показника «кількість публікацій») – показує «середню цитатомісткість», або ширше – рівень цікавості наукової спільноти до «середньої публікації»;
- частка «зарахованих» публікацій у загальній кількості публікацій (співвідношення показника «індекс Гірша за 2024 рік» до показника «кількість публікацій») – показує частку «найбільш продуктивних» публікацій, тобто тих, які були взяті до уваги під час формування підсумкової ранжованої таблиці;
- темп зростання індексу Гірша (співвідношення показника «індекс Гірша за 2024 рік» до показника «індекс Гірша за 2023 рік») – динамічний показник, який показує «відносне зростання» індексу Гірша у звітному періоді порівняно з попереднім, аби ширше – показує швидкість позитивних змін у відносному вимірі;
- абсолютна зміна значення індексу Гірша (різниця між значенням індексу Гірша 2024 року та значенням цього ж індексу 2023 року) – динамічний показник, який показує «абсолютне зростання» індексу Гірша у звітному періоді порівняно з попереднім, аби ширше – показує швидкість позитивних змін у арифметичному вимірі.
За допомогою табличного процесора відповідні розрахунки зайняли одну хвилину.
Головний висновок: у системі «аналітичних показників» найбільші класичні університети вже не виглядають так привабливо. Це говорить про те, що «переможці» рейтингу, як ми і припускали, беруть «призові місця» завдяки масштабу, а не ефективності.
За показником «середня кількість цитувань в одній публікації» (середня «цитатомісткість») лідерами є Дніпровський державний медичний університет (19,88), Черкаський національний університет ім. Хмельницького (12,47), Прикарпатський національний університет ім. Стефаника (12,29), Національний лісотехнічний університет України (12,15), Сумський державний університет (10,17). Тобто, учені цих університетів готують наукові праці вельми якісно, і одна «середня публікація» має більше шансів бути поміченою науковою спільнотою.
За показником «частка «зарахованих» публікацій у загальній кількості публікацій» лідерами є переважно приватні заклади вищої освіти – Міжнародний гуманітарний університет, Буковинський університет, Академія праці, соціальних відносин і туризму, Університет «Київська школа економіки» та інші. Тобто, у цих університетах відносно невелика кількість публікацій, але вони мають високий рівень «середнього цитування».
За показником «темп зростання індексу Гірша» лідерами є Міжрегіональна академія управління персоналом, Національний авіаційний університет, Херсонський державний університет, Миколаївський національний аграрний університет, Херсонська державна морська академія, Львівський державний університет фізичної культури ім. Боберського, Національна академія внутрішніх справ, університет Григорія Сковороди в Переяславі та інші.
Тобто за останній рік у цих закладах вищої освіти вельми помітно (порівняно з попереднім роком) збільшилася кількість публікацій, які були зараховані у «підсумковий рейтинг». Іншими словами, темпи зростання «продуктивності публікацій» у зазначених університетах є найбільшими.
Доволі несподівано виглядає аналітика за показником різниці між індексами Гірша за 2024 та 2023 роки. Найбільше абсолютне зростання демонструють Київський національний університет ім. Шевченка (+12), Міжрегіональна академія управління персоналом (+11), Сумський державний університет (+11), Національний авіаційний університет (+9) і Харківський національний медичний університет (+9).
Дивує феномен Міжрегіональної академії управління персоналом, адже цей заклад є приватним і не має широкого доступу до державного фінансування.
Дивує феномен Сумського державного університету і Харківського національного медичного університету – адже ці заклади де-факто знаходяться на прифронтових територіях, але, не дивлячись на драматичні виклики і вимушені відпустки багатьох викладачів, демонструють рекордні темпи зростання.
Дивує і феномен Національного авіаційного університету, адже в останні місяці нам розказували багато балачок, що попереднім керівництвом університет буцімто «розграбовано», але насправді це виявилося повною брехнею.
Утім, уважні дослідники можуть зробити низку цікавих узагальнень і без розрахунку додаткових показників.
У першій двадцятці є п’ять університетів, які розміщені у відносно невеличких обласних центрах – Суми (Сумський державний університет), Чернівці (Чернівецький національний університет ім. Федьковича), Івано-Франківськ (Прикарпатський національний університет ім. Стефаника), Ужгород (Ужгородський національний університет) та Черкаси (Черкаський національний університет ім. Хмельницького).
У цих містах відносно незначний економічний потенціал, а отже – доволі обмежені «внутрішні ресурси» для організації високопродуктивної наукової діяльності, але ця діяльність все одно є результативною. Скоріш за все, це сталося завдяки ефективному керівництву, яке змогло акумулювати додаткові зовнішні ресурси, у тому числі з-за кордону.
Криворізький державний педагогічний університет (33 місце), Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Франка (47 місце) та Тернопільський національний педагогічний університет ім. Гнатюка (68 місце) – лідери рейтингу серед педагогічних закладів вищої освіти.
Несподівано низькі місця займають заклади, які мали б бути «флагманами», – Київський університет ім. Грінченка (102 місце) і Національний педагогічний університет ім. Драгоманова (135 місце).
Деякі дописувачі фейсбуку стверджують, що в Україні є тільки три «справжні» університети – Національний університет «Києво-Могилянська академія», Університет «Київська школа економіки» та Український католицький університет.
Але ці заклади в рейтингу Scopus займають аж занадто скромні позиції: Києво-Могилянська академія – 23 місце, Київська школа економіки – 79 місце, Український католицький університет – 148 місце.
Можна зробити припущення, що щедре іноземне фінансування цих університетів не в повній мірі «матеріалізується» у високу продуктивність наукових досліджень (які оцінюються, зокрема, через індекс Гірша).
Окремо слід зупинитися на феномені Таврійського національного університету ім. Вернадського, який займає несподівано високе 32-ге місце (індекс Гірша у 2024 році – 38). За цим показником Таврійський, що пережив переміщення і зараз має відверто обмежені можливості для свого розвитку, випереджає інші начебто потужні заклади, у тому числі і деякі столичні університети.
На цьому фоні галаслива істерика одного «агента змін», який стверджував про занепад кримського закладу і необхідність його «удаваної модернізації» (а насправді – примусової ліквідації), виглядає просто черговою брудною маніпуляцією.
Дуже хотілося б, аби так звані «агенти і агентки змін», яких у нашій країні наплодилася захмарна кількість, при формулюванні численних «ініціатив» спиралися на об’єктивну аналітику, а не лише власні хворобливі амбіції, симпатії і антипатії.
Звісно, ця рекомендація стосується і політиків, які наполегливо продовжують базікати про «оптимізацію університетів», але не демонструють прагнення робити це на міцному методологічному підґрунті.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
