У соціальних мережах та на окремих інформаційних сайтах виникла чергова запекла дискусія: потрібно чи не потрібно ректору (тобто людині, яка очолює заклад вищої освіти) мати науковий ступінь?
Дискусія виникла у зв’язку з призначенням громадянки Семенової на посаду в. о. ректорки Національного авіаційного університету.
Про пані Семенову відомо досить мало. Вона – депутатка Київської міської ради від політичної партії «Слуга народу», працює в комісії Київради з питань цифрової трансформації та регулювання надання публічних послуг, є співзасновницею благодійного фонду. Навчалася в аспірантурі, але дисертацію не захистила. На одному сайті написано, що вона асистент кафедри, але не конкретизовано – якої саме кафедри, які дисципліни викладає, який обсяг навчального навантаження виконує, які має наукові праці, чи бере участь у наукових проєктах тощо.
Деякі дописувачі закидають, що пані Семенова не має наукового ступеня, а отже, не може очолювати заклад вищої освіти.
Критики написали багато засторог. По-перше, в Законі України «Про вищу освіту» міститься чітка вимога: кандидат на посаду керівника закладу вищої освіти повинен мати, серед іншого, вчене звання та науковий ступінь (пункт 1 статті 42). По-друге, у закладах вищої освіти працюють доктори і кандидати наук, і для того, аби ними управляти ефективно, потрібно мати авторитет, розуміти специфіку і бути повноцінною частиною цієї спільноти. По-третє, аби бути керівницею – треба довести свою кваліфікацію (яка підтверджується, зокрема, успішним захистом дисертації перед авторитетною науковою спільнотою).
Автор цих рядків пані Семенову бачив лише на фотографіях. Охоче вірю, що вона хороша людина. Матеріал – не про неї. Матеріал – про проблему.
Запитання звучить так: чи можна, з правової точки зору, призначити на посаду виконуючого обов’язки ректора особу (фахівця) без наукового ступеня і вченого звання?
На мій погляд, якщо казати формально – то можна.
Спочатку треба уважно почитати кілька правових позицій, закріплених в Законі України «Про вищу освіту».
- кандидат на посаду керівника закладу вищої освіти повинен володіти державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, мати вчене звання та науковий ступінь (для закладів вищої освіти мистецького спрямування - вчене звання та науковий ступінь або ступінь доктора мистецтва) і стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як 10 років. Кандидат на посаду керівника закладу вищої освіти державної чи комунальної форми власності має бути громадянином України” (пункт 1 статті 42);
- безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов’язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти” (пункт 1 статті 34);
- керівник закладу вищої освіти обирається шляхом таємного голосування строком на п’ять років у порядку, передбаченому цим Законом і статутом закладу вищої освіти (абзац третій пункту 3 статті 42);
- з особою (кандидатурою), обраною керівником закладу вищої освіти відповідно до вимог цього Закону, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п’ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання...” (абзац десятий пункту 3 статті 42).
Окремо слід процитувати пункт 2 статті 42: «Не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу вищої освіти особа, яка:
1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2) має судимість за вчинення кримінального правопорушення, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3) відповідно до вироку суду позбавлена права обіймати відповідні посади;
4) за рішенням суду була визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення – протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення – протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
6) підпадає під дію частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади»;
7) голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року».
Проаналізувавши наведені правові приписи, можна зробити багато висновків, але в контексті нашої публікації цікаві наступні.
Законодавець встановив вимоги лише для кандидата на посаду керівника закладу вищої освіти, а не для самого керівника або особи, що виконує його обов’язки.
Кваліфікаційні вимоги для кандидата на посаду керівника закладу вищої освіти, очевидно, є кваліфікаційними вимогами і для самого керівника закладу вищої освіти (оскільки стати керівником закладу вищої освіти можна тільки шляхом обрання – тобто, певний час перебуваючи у статусі кандидата), хоча законодавець про це прямо не вказує.
Законодавець чітко вказує, що права, обов’язки та відповідальність керівника закладу вищої освіти визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти, але не згадує про кваліфікаційні вимоги. Отже, встановлення кваліфікаційних вимог для керівника (або особи, що виконує його обов’язки) у статуті закладу вищої освіти не є обов’язковим.
Керівником закладу вищої освіти в розумінні Закону України «Про вищу освіту» може бути лише особа, яка обрана шляхом таємного голосування. Якщо особа не обрана, а просто призначена тимчасово виконувати обов’язки керівника (ректора) – формально, вона не є керівником закладу вищої освіти в розумінні згаданого закону. А відтак, на таку особу не розповсюджуються вимоги і обмеження, що встановлені суто для керівника або претендента на його посаду.
Закон містить перелік підстав, за яких особа (фахівець) не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу вищої освіти. Вказаний перелік є вичерпним, його розширити може лише Верховна Рада шляхом внесення змін до самого закону. Згадки про відсутність наукового ступеня у цьому переліку немає.
Можливо, написано складно. Зараз поясню простіше. Вимога про наявність наукового ступеня ставиться лише до особи, яка хоче бути кандидатом (претендентом) на посаду ректора. Але такої вимоги до особи, яка просто виконує обов’язки ректора – немає. Також немає жодної законодавчої заборони виконувати обов’язки ректора, якщо у особи немає наукового ступеня.
Але можна написати навіть більше: виходячи із проаналізованих правових норм, виконуючим обов’язки ректора може бути особа, яка не є громадянином України, або не має вищої освіти, або зовсім не володіє українською мовою, або ніколи не працювала в освіті, або навіть не вміє читати і писати.
А тепер – змістовна сторона питання.
Керівник закладу вищої особи (або особа, яка тимчасово виконує його обов’язки) в силу свого службового становища та наявних посадових повноважень щоденно використовує кваліфікації (компетенції), що властиві саме для фахівців з науковим степенем та вченим званням.
Відповідно до пункту 3 статті 34 Закону України «Про вищу освіту», керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень:
- організовує діяльність закладу вищої освіти (підпункт 1);
- відповідає за результати діяльності закладу вищої освіти перед засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) (підпункт 4);
- забезпечує організацію та здійснення контролю за виконанням навчальних планів і програм навчальних дисциплін (пункт 12);
- здійснює контроль за якістю роботи педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників (пункт 14).
У пункті 4 статті 34 Закону України «Про вищу освіту» зазначено, що керівник закладу вищої освіти відповідає за провадження освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у закладі вищої освіти, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження нерухомого та іншого майна цього закладу.
Важко собі уявити, що особа, яка не має наукового ступеня, зможе правильно та неконфліктно організувати роботу докторів і кандидатів наук, враховуючи наукові інтереси кожного з них.
Важко собі уявити, що особа, яка не має наукового ступеня, здатна здійснювати ефективний і якісний контроль за роботою докторів і кандидатів наук.
Важко собі уявити, що особа, яка не має наукового ступеня, зможе усвідомлено нести відповідальність за результати праці докторів і кандидатів наук.
Окрім того, слід взяти до уваги, що заклад вищої освіти має нормально працювати і постійно розвиватися навіть в той період, якщо посада ректора тимчасово вакантна. Виконуючий обов’язки керівника – це не якась там «проміжна особа», яку призначили «якось пересидіти». Ця особа, якщо вона сумлінна, має забезпечити повну спроможність функціонування та повноцінне адміністрування усіх процесів.
Образно кажучи, якщо якась особа тимчасово виконує обов’язки хірурга – це означає, що ця особа повинна вміти бути хірургом, тобто мати відповідну кваліфікацію.
Висновок: особа, яка тимчасово виконує обов’язки керівника закладу вищої освіти, на моє глибоке переконання, повинна мати науковий ступінь та вчене звання.
Особисто я бажаю пані Семеновій гідно витримати ті випробування, які їй посилає доля. Є ймовірність, що цей кейс буде вдалим. Слід особливо підкреслити, що колектив НАУ сприйняв призначення переважно прихильно (адже ми не чули жодних протестів).
Щоправда, дещо дивує захмарна активність тимчасової очільниці університету у інформаційному просторі: що не день – нове емоційне інтерв’ю. У цих інтерв’ю слово «Луцький» зустрічається частіше, аніж слова «наука», «інновація», «технологія». Нам залишається лише сподіватися, що у в.о. є час не лише давати відповіді на паркетні запитання журналістів, а ще й сумлінно займатися рутинними і невдячними управлінськими справами.
І наостанок – трішки професорських фантазій.
Ми проаналізували наявну законодавчу базу і наявну практику. Але нам ніхто не забороняє обговорювати інші (оптимальні або перспективні) моделі управління українськими закладами вищої освіти. А тому заради справедливості слід вказати, що можливий і варіант, коли керівництво (управління) закладом вищої освіти здійснює особа без наукового ступеня. Це буде можливо, якщо:
- керівник закладу вищої освіти виконує функції, що не пов’язані з організацією освітнього та наукового процесів (приміром, виконує лише представницькі функції, можливо – інколи головує на засіданнях певних колегіальних органів);
- освітню та наукову діяльність закладу вищої освіти організовують посадові особи, які мають науковий ступінь;
- до конкурсу на посаду керівника закладу вищої освіти допускаються лише особи, які мають відповідний стаж управлінської роботи, пройшли відповідну підготовку та підтвердили свою кваліфікацію перед незалежною комісією.
Можлива і інша модель. Запровадження в закладі вищої освіти посади канцлера. Ректор є вищою посадовою особою, вирішує ключові питання основної діяльності (тобто організацію освітньої та наукової діяльності), а канцлер займається фінансово-господарськими питаннями, підписує кадрові накази, платіжні документи, акти приймання-передачі. Іншими словами, канцлер може «розвантажити» ректора від виконання функцій, які не потребують наявності наукового ступеня.
Також, на мій погляд, перспективною є ідея, аби посаду ректора та посаду голови Вченої ради займали різні люди. Вчена рада – це університетський парламент, що вирішує стратегічні питання розвитку закладу та здійснює повноцінний контроль за виконанням своїх рішень. Відповідно, голова Вченої ради – спікер університетського парламенту – організовує змістовну роботу цього колегіального органу, а ректор університету має адміністративні повноваження і як би очолює «виконавську вертикаль». Така модель дозволить і «розвантажити» керівника закладу (ректора), і посилити реалізацію принципів академічної автономії.
Мрію, аби вища освіта якомога скоріше перестала бути місцем політиканства, бруду і маніпуляцій.
Професорських фантазій на сьогодні досить.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
