Якщо нам здається, що про Україну знає весь світ, то нам це всього-на-всього здається.
Ось, власне, мій ключовий інсайт після девʼятиденного туру Великобританією, де ми з командою SavED презентували документалку «Ми. Майбутнє» про українських підлітків під час війни.
Університети Лондона.
Кембридж.
Оксфорд.
Ворвик.
Центральний офіс Google…
Днями ми були в одній з найкращих незалежних (приватних) шкіл Англії.
220 дітей віком 12–13 років, яким я перед переглядом поставила найпростіше запитання: «Що ви знаєте про Україну?». Тільки троє підняли руки, сказавши, що наша столиця – Київ, у нас іде війна і що «Україна – житниця Європи» (буквально). Цілком непогано насправді.
Далі запитання ставили вони.
Знаєте, яке було в топі?
Як ми навчаємось онлайн, хіба в Україні є WiFi?..
По обіді там же була зустріч з A-level.
17–18-річними хлопцями й дівчатами, які готуються до вступу в університет.
На моє запитання, чи чули вони щось про місто Маріуполь, з сорока присутніх підняла руку лише одна. Знаєте, чому?
Бо вона українка.
Ці епізоди жодним чином не говорять про неосвіченість чи байдужість.
Вони лишень доводять, що в нас із вами дуже й дуже багато роботи.
Розповідати про Україну.
Показувати нашу справжність.
Нашу прогресивність.
Нашу унікальність.
Артикулювати наші виклики й потреби.
І кожен, навіть найменший, культурний просвітницький продукт – це нехай і крапля в океані, але вона життєво необхідна.
Бо спрага така шалена, що навіть уявити важко, доки не відчуєш на собі.
Хто б не дивився фільм, захоплено запитував, звідки ми всі і діти щонайперше так вільно володіємо англійською, де отримували освіту і як так, що, попри війну, ми ще й маємо сили генерувати стільки ідей, не бути у відчаї і жити насичені життя.
Діти – наша найбільш потужна дипломатія.
І це мій другий інсайт.
Бо вони комунікують зрозуміло, чесно й щиро зі світом і з тими, хто формує про Україну й українців думку.
З тими, хто сидить за шкільними партами й стоїть за університетськими кафедрами.
З тими, хто приймає рішення сьогодні.
І хто прийматиме їх в майбутньому.
Вони — без сумніву найбільша цінність нашої країни.
Найбільший її потенціал.
І безперечно наша найбільша гордість.
Автор: Олена Северенчук, директорка міжнародного благодійного фонду SavED.
