Британська система освіти спрямована на те, щоб дитина поступово обирала свій професійний шлях. Про вибір предметів в західних школах, я думаю, чули всі. Але я хочу трохи детальніше розглянути, як все відбувається на прикладі англійської школи.
Спершу нагадаю про український підхід. У молодшій школі діти вивчають мінімум предметів, а потім, поступово, кількість предметів розширюється: математика ділиться на геометрію та алгебру, природознавство на фізику, хімію та біологію, додаються нові. Так, у другій ланці діти мають вже близько 13, а у старшій діти вчать вже 17–18 предметів, більшість з яких є обов’язковими.
Часто заклади освіти пропонують учням профільну спеціалізацію і предмети на вибір, але вибір не такий широкий і зазвичай колективний.
Сконцентровані лише на 3-4 предметах ЗНО, українські учні ставлять учителям «другорядних» предметів питання: «А навіщо мені вчити ваш предмет?» Високий результат ЗНО є не тільки путівкою в доросле життя, а й вважається досягненням школи. Тому і керівництво, не секрет, часто заплющує очі на таке ставлення учнів до не-ЗНО предметів.
Страждають від цього не тільки діти, бо не розуміють, на чому концентруватись, а й учителі, які поставлені в умови, коли виконувати свою роботу якісно і так, щоб не перенапружити учнів у такий відповідальний для них момент, надзвичайно важко.
Як таку проблему вирішують у Британії?
Якщо у молодшій школі тут кількість предметів, грубо кажучи, співпадає з українським підходом, то далі відбувається поступове скорочення предметів таким чином, що в 16-18 років діти вивчають лише 3 предмети (іноді 4 або 1 предмет).
Якось тут змирились з тим, що можна у житті обійтись без багатьох предметів і бути при цьому успішною особистістю.
З 7 по 9 класи (так звана 3 стадія навчання (KS3), середня школа, вік дітей 12-14 років) діти вивчають 14 основних предметів: англійська, математика, science (фізика, хімія, біологія), релігієзнавство, іноземна мова, історія, географія, драма (театральне мистецтво), музика, мистецтво, комп’ютінг (це вивчення програмування), технології та спорт.
А вже в кінці 9 класу діти роблять частковий вибір 3-х предметів (правильніше сказати, курсів), які вивчатимуть у 10 класі: обирають між географією та історією, а також обирають два додаткових предмети з переліку, який пропонує конкретна школа. При цьому кількість предметів скорочується з 14 до 9.
Отже, наступні два роки (10-й та 11-й) учні вивчають 6 обов’язкових і 3 обраних предмети. По закінченню 11 року навчання діти складають GCSE (аналог ЗНО) з усіх 9 предметів. Таким чином, у них не виникають питання, навіщо вчити всі предмети.
Результат GCSE (ЗНО) по всіх предметах важливий, бо він впливає на вступ до наступної освітньої сходинки (старшої школи, 12–13 рік навчання (так званої 6th form) або коледжу.
Якби таку систему накласти на українську систему освіти, то ЗНО було б після 9 класу з усіх предметів.
І ті, хто залишились у системі освіти і не пішов працювати, вивчають всього 3 (іноді 4 або 1) предмети. І перелік для вибору набагато ширший, ніж «класичні» шкільні предмети. Таким чином, звужується шлях дітей до професії. Учні набувають професійних знань і навичок, що робить їх більш конкурентноздатними на ринку праці, ніж ті, хто в останніх класах школи вивчав 18 предметів.
Зазвичай учні обирають:
- академічні курси (так звані A-level), які більш підходять для подальшого навчання у вищій освіті;
- більш практичні курси – курси BTEC (зараз вони втрачають свою актуальність).
Нововведенням є курс T-LEVEL, який передбачає вивчення впродовж двох років лише одного предмету. Є ще інші типи курсів, не буду зупинятись на цьому.
Пояснюю на прикладі. Уявімо, що ваша дитина хоче обрати економічний напрямок, закінчила 11 клас в Англії і склала місцеве ЗНО. Вона може обрати:
1. Академічний курс бізнесу поряд з іншими 2 предметами (не пов’язаними з бізнесом). Це дасть їй гнучкість у майбутньому під час вступу до університету і залишає двері відчиненими.
2. BTEC курс з бізнесу (поруч з іншими 2 предметами), більш практичний для тих, хто хоче займатись бізнесом, а не йти в університет (хоча двері не закриваються)
3. T-LEVEL Фінанси. І вивчати з ранку до кінця тільки фінанси. Підходить, якщо ваша дитина остаточно визначилась з професією.
Такий підхід має багато переваг, як на мене. А ви що думаєте?
Але є ще кілька моментів, які забезпечують комплексність профорієнтаційного підходу, і якими варто поділитись.
1. Радник з кар’єри. У кожній середній школі є посада радника з кар’єри (Career adviser). Його / її офіс зазвичай не складно знайти на території школи, якщо дивитись по постерах з рекламою різних професій на вікнах і дверях. Прийти за порадою можуть і батьки, і учні в будь-який день.
2. Інформаційні постери. На стінах практично у всіх коридорах школи висять десятки стендів з інформацією про різні професії, приблизні заробітні плати, кар’єрні шляхи, ринок праці. Додаю фото. Очевидно, що школа сама не розробляє такі аналітичні постери, хтось робить це для шкіл централізовано.
3. Тиждень отримання досвіду. У кінці 10 року навчання (нагадаю, це рік, коли діти зробили перші кроки на зустріч своїй професії, обравши 3 предмети) учні проходять тиждень «практики» в компаніях чи організаціях, які вони самостійно обирають. Якщо діти не можуть знайти місце для практики, то в цьому їм допомагає школа. Зазвичай у школи є попередні домовленості з десятками компаній, які відкриті для практикантів.
4. Відвідування компаній. Учні 12–13 років навчання мають кілька тижнів упродовж року, коли вони відвідують різні компанії, які відповідають профілю, за яким навчаються учні (їх також іноді називають студентами). Наприклад, мої учні ходили в PWC, Deloitte та JP Morgan, оскільки вивчають курс фінансів. Цікаво, що такий похід в офіс триває зазвичай майже цілий день. Діти вільно пересуваються по офісу, можуть підійти до будь-якого працівника і розібратись, над якою задачею він чи вона зараз працюють, поставити будь-які питання щодо роботи і кар’єри. Також їх там часто годують, що хлопці особливо цінують.
5. Ярмарки професій. Кілька разів на рік учні 12–13 років організовано їздять на такі ярмарки, де представлені різні компанії, знову ж, для того щоб дізнатись про можливості, зав’язати контакти.
6. Відвідування університетів. Учні старших класів кілька разів на рік організовано їздять в університети, де проходять пробні заняття з обраного ними профілю (а не слухають ректора у великій залі, як це у нас прийнято).
7. Виробнича практика. Значну частину 13-го року навчання у школі (або 2-й рік коледжу) учні проводять у компаніях за профілем, який вони обрали. Умови залежать від того курсу (формату і профілю), який обрав учень.
8. Обізнаність учителів. Якось нас, учителів secondary школи, зібрали в так званий INSET день (день, коли вчителі в школі навчаються, а учні мають вихідний), щоб навчати. Кілька годин нам розповідали про різні рейтинги університетів і ті заклади, де є окремі спеціалізації, цікаві історії учнів-випускників, про кар’єрні можливості в тій чи іншій сфері для наших учнів, і знову, і знову, про те, як ми повинні надихати дітей бути успішними, вступати в університети не за принципом «ближчий до дому», а ставити високу планку для їхнього якнайкращого професійного розвитку. Я не думаю, що хтось вийшов з тих занять не наповненим.
Окрім переліченого, в Британії дуже розвинена система apprenticeship (стажування після школи в комерційних компаніях), волонтерство в різних організаціях на будь-який смак (наприклад, у поліцейській дільниці, що біля мене, можна волонтерити вже з 14 років (про що сказано на їхньому сайті). Про це треба писати окремо. Обмежусь лише тим, що відбувається в школі.
Очікую, що в коментарях будуть зауваження, що «все це є в Україні». І дійсно, колись сама зі своїми учнями старших класів відвідувала Deloitte, EY, конференції успішних бізнесменів і лідерів думок. І серед наших учителів є ті, хто може дати слушні поради щодо майбутньої кар’єри.
Але те, що мене дивує в Англії – це системність, комплексність, залученість батьків і освітян, бізнесу і громадського сектору в те, щоб конкретна дитина, незважаючи на будь-які її ментальні, культурні, фізичні обмеження і сімейні обставини, була врешті-решт включена в ринок праці як його повноцінний суб’єкт.
Автор: Надія Майбогіна, к. е. н., учитель, data officer Poole High School, Велика Британія.
