Вчора стала свідком такої сцени: один хлопчик забрав у іншого окуляри і почав від нього втікати поміж партами. Другий його наздоганяв, але рухався повільніше, на обличчі блукало щось схоже на усмішку і розпач.
Підізвала кривдника, сказала віддати окуляри і вибачитися.
– За що? Я нічого такого не зробив! Це була просто гра! Ми дружимо!
Підізвала другого.
– Коли двоє друзів грають у гру – вони щасливі, принаймні радіють. Скажи мені, коли ти без окулярів намагався наздогнати друга, ти почувався добре?
– Якщо чесно, то ні. Ми справді ніби гралися, але мені було неприємно, – і тут хлопчина підняв на кривдника зволожені очі.
Це було сказано після мовчазної паузи. Мабуть, йому довелося докласти зусиль, щоб сказати це в обличчя другові / кривдникові.
– Погляньте, скільки в нашому місті скалічених війною людей. Без рук, без ніг. Уяви, що в тебе є друг без ноги. Ти візьмеш його паличку чи милицю і будеш втікати, а він хай наздоганяє – просто така гра?
– Ні, та ви що!
– Чому ж можна забрати окуляри? Хіба друзі ображають один другого? Мали б захищати, правда?
(Обидва кивають).
– Запам'ятайте, без дозволу людини не можна брати чужі речі. Не можна до них навіть торкатися. Це порушення особистих кордонів.
(Щоб знати винятки, спочатку треба запам'ятати правила).
1. Вчіть своїх дітей боронити власні кордони і відстоюйте свої.
2. Не дозволяйте, щоб при вас когось ображали чи принижували, бо це відбувається за вашої мовчазної згоди.
3. Якщо дитина ніжна душею, як той весняний підсніжник, вона має навчитися бути такою ж стійкою і витривалою до життя, як та квітка, що пробиває паростком мерзлу землю й витримує морози. Зробіть усе, щоб дитина розквітла. Бо сильний не той, що великий чи зухвалий у поведінці, а той, хто міцний духом.
4. Просити захисту – це не соромно. Але треба вчитися вирішувати проблеми самому.
5. Навчіть свою дитину: ображати інших – це зло!
У нас тепер буде багато «підсніжників». Епоха така настала... Як їх вберегти?
Слідкуйте, чи відстоює свої кордони дитина вдома. Спостерігайте, як спілкується з друзями. Питайте учителів чи вихователів, як себе поводить в оточенні інших дітей. Знаю багато сором'язливих і здібних дітей – вони мають навчитися вірити в себе.
P. S. Інший, кого вчила не порушувати чужі кордони, не перебивати однокласників / однокласниць, гукає мені в спину:
– Лесю Михайлівно, зачекайте!
А я саме в дверях була, а двері в школі – це об'єкт підвищеної небезпеки, бо голодні діти, які летять за «бутером в магаз», можуть винести тебе разом з дверима і навіть не помітити.
Пройшла через двері, розвертаюся:
– Що ти хотів сказати, Дмитре?
– Я хотів відкрити вам двері!
P. Р. S. Тепер залишилось навчити Дмитра, що двері не відкривають, а відчиняють. І на – маєш, пані вчителько, юного джентльмена в школі.
Автор: Леся Сич, учитель зарубіжної літератури, методист у Всеукраїнській школі онлайн.
