Відповідь проста – діти, які зараз брали участь у дослідженні, навчались читати до ковіду. І просто не підтримували сформовану навичку. Бо три роки поспіль #міністерство_бублика_та_квадратних_крапочок переконувало суспільство, що між дистанційним та очним навчанням треба ставити знак рівності (спойлер ні). І звичка читати та міркувати над прочитаним змінилась на «компетентність гугління».
Я зараз зустрічаю дітей 8–9 класу, що читають за здогадкою, окремими словами та для розуміння прочитаного їм треба повертатись до тексту, у деяких випадках неодноразово.
Із впровадженням тотальної програми НУШ збільшення популяції українських дітей, які не вміють читати, стає не просто прогнозованим, воно стає реальністю.
Ті діти, що зараз приходять до першого класу в школи, мають цілий букет проблем. Причому більшість з них мали бути скоригованими в дитячих садочках, а натомість отримують педагогічну занедбаність.
Що це значить? Дитина не має можливості сформувати навичку читання та письма без певних передумов.
Тобто без вмінь розповідати про себе та оточуючий світ, розмірковувань, виділення першого звука у слові, правильної звуковимови нарешті навчити читати буде складно. А для дітей з особливостями психофізичного розвитку майже неможливо.
Про необхідність збереження та розширення мережі спеціальних дошкільних навчальних закладів говорити не будемо. Це один з небагатьох дієвих механізмів, що реально допомагає дітям абілітуватись.
Наприклад, наявність логопеда на групі дітей в логосадочку давало можливість дитині навчатись в інклюзивному класі і опановувати навчальний матеріал на рівні з класом. А у середній школі навчатись з мінімальним корекційним втручанням.
Повернемось до дітей, які не мають особливих освітніх потреб та потребують корекції звуковимови та попередження порушень читання та письма.
Яку кількість може прийняти логопункт? Правильна відповідь: 25–30 на одну ставку.
А потреба наразі є у кожного третього першачка. Що робити іншим дітям? Правильно, якщо є кошти, родини будуть працювати на репетиторів, а ті, хто не має коштів, залишать все, як є.
Це стає буденністю у столичних школах, то можна передбачити, що в «оптимізованих» навчальних закладах трохи подалі ситуація буде ще гірше.
Готових рецептів перемоги в цій ситуації немає. Але без всеукраїнського скринінгу дітей першого року навчання в школі ми не побачимо реальний стан справ.
Щоб мати змогу виправити ситуацію в сензитивний період. Причому без дисциплінарних наслідків для вчителя.
І якщо зараз будемо проводити лише брифінги, то за чотири роки вже нікому нічого пояснювати не буде потрібно. Бо освіта – це не жомова яма, а майбутнє нашої країни.
Автор: Тетяна Ващук, логопед.
