Результати PISA, оприлюднені сьогодні, відзначають різкий рівень падіння читацької компетентності серед 15-річних підлітків.
По всьому світу, але в Україні, на мою скромну думку, катастрофічно.
«Середня температура по палаті» визначає відставання в математиці на пів року, у природничих дисциплінах – на рік. А в читанні – на цілих 2.
Безумовно, цьому є пояснення.
Утім, ці дані вразили мене чи не найбільше в розрізі всього дослідження.
Бо читання, здавалося б, це найдоступніша з терапій. Це те, що відкриває світи, розбурхує фантазію, змушує емоції оживати.
Дані PISA не конче доводять, що підлітки не читають у принципі (хоча кого я намагаюся обдурити, масово таки не читають).
Вони радше показують, що в них не сформовані навички роботи з різними типами текстів. Вони не вміють аналізувати, співставляти дані, читати між рядків, робити висновки.
А це щонайперше – про критичність мислення.
PISA ж не просить писати есеїв. Хтозна, раптом з цим усе краще? (Тут має бути емоджи, що виражає сподівання).
Але є ще дещо. І це дещо – набагато більш кричуще, аніж слабкі читацькі компетентності.
Тижні 3 тому в британській школі Марусі був конкурс на найкращого декламатора поезії.
2000 дітей мали спершу на рівні паралелі, а потім, серед переможців паралелей, на рівні школи, розповісти вірш будь-якою мовою світу. Словом, стандартна історія. З тією лишень різницею, що школа запросила до складу журі популярних підліткових письменників.
Знаєте, які вірші декламували 11 і 12-річні дівчатка з України?
«У лукоморья дуб зельоний» і «Я помню чудноє мгновєньє».
Я від іспанського сорому і безнадії розридалася в машині.
Не можу уявити, як батьки, чиї діти виїжджали з-під обстрілів, можуть собі дозволяти дивитися на це крізь пальці.
Не розумію, як може бути «какая разніца». І постійно питаю себе, допоки ж у нас сидітиме ця люта радянщина?
Так співпало, що 4 грудня, за ініціативи Український інститут книги, стартував тиждень національного читання.
Колись, під час вивчення досвіду роботи канадських шкіл, мене вразила кількість книг у класі. У середньому це 500-600 книг на 20 дітей. Рекомендований мінімум для дитячої домашньої бібліотеки – 60 книг.
Книга має стати нашою базовою потребою. Саме тому ми в SavED так ретельно формуємо списки книг для наших DLC. Саме тому тісно співпрацюємо з видавцями і книгарнями. Саме тому фандрейзимо на облаштування шкільних бібліотек.
Як підтримати національний тиждень читання? Та дуже просто. Купіть книгу собі. І покажіть приклад своїм дітям, прочитавши бодай 10 сторінок перед сном.
А ще покладіть до запланованого «Миколайчика», який, до слова, за новим календарем уже завтра, книгу для своєї дитини. А краще дві.
Аби приклад дорослих став, як і має бути, найкращою промоцією читання серед дітей.
Аби через 3, 5 і тим паче 10 років підлітки знали, що поезія їх країни – це вбита в Бабиному Яру Теліга, розстріляний НКВС Йогансен, закатований таборами Стус.
Це Вінграновський і Костенко.
Це Жадан, Кияновська й Іздрик…
Але аж ніяк не рудиментний пушкін.
Нам є з чого обирати.
Нам є ким захоплюватися і пишатися.
І наші діти варті того, аби знати правду.
Усвідомлювати.
І робити власні висновки.
Наша задача – створити відповідні умови.
І підтримувати на цьому неймовірно цікавому шляху пізнання.
Автор: Олена Северенчук, директорка міжнародного благодійного фонду SavED.
