Протягом кількох тижнів у соціальних мережах і окремих засобах масової інформації точиться запекла колотнеча щодо розробки освітніх «візій», «місій», «бачень», «дизайн-проектів» і «стратегій».
Якщо вірити написаному, «освітні експерти» і «освітні експертки», які встигли «записатися на платформі», активно займаються «дизайнуванням» якихось документів, що мають визначати вектори і орієнтири розвитку української освіти. У тому числі йдеться про стратегію розвитку освіти.
Навіть поверховий аналіз змісту виступів (і публічних осіб, і аматорів) дає можливість зробити припущення, що частина учасників розробки проєктів стратегічних документів розглядають цю роботу не як відповідальну інтелектуальну працю, а скоріше як веселу забаву.
Давайте розбиратися.
Чи може орган державної виконавчої влади (наприклад, міністерство) займатися розробкою «візії», «місії», «бачення», «дизайн-проекту» чи «стратегії»? Так, може, але виключно якщо компетенція (повноваження) цього органу з розробки «візії», «місії», «бачення», «дизайн-проєкту» чи «стратегії» прямо передбачена в Законі або іншому нормативно-правовому акті (приміром, в Положенні про цей орган).
Візьмемо, для прикладу, сферу освіти.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 64 Закону України «Про освіту», центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки розробляє стратегію розвитку освіти України, інші стратегічні документи, державні цільові програми у сфері освіти і науки та бере участь у їх реалізації.
У абзаці четвертому статті 70 Закону України «Про освіту» визначено, що на Всеукраїнському з’їзді учасників освітнього процесу та їх об’єднань схвалюється стратегія розвитку освіти України на відповідний період та вирішуються інші питання, передбачені спеціальними законами.
У той же час відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 (з подальшими змінами), МОН відповідно до покладених на нього завдань розробляє стратегію та програми розвитку вищої освіти і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України.
(У дужках нагадаю, що у сфері вищої освіти є чинна стратегія – йдеться про Стратегію розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки, яку затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 286-р.
Проєкт документу був розроблений Міністерством освіти і науки України із залученням національних академій наук, закладів вищої освіти, професійної громадськості, зацікавлених органів державної влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних експертів).
У Положенні про МОН не вказано, що Міністерство освіти і науки має повноваження розробляти стратегію розвитку освіти, а також переважної більшості її складників (ланок) – дошкільної освіти, середньої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, позашкільної освіти, фахової передвищої освіти, освіти дорослих.
Ані в Законі України «Про освіту», ані в Положенні про МОН не записано, що Міністерство має повноваження розробляти якісь «візії», «місії», «дизайн-проекти», «бачення» тощо (або брати участь у їхній розробці).
Слід чітко розуміти, що поняття «стратегія» є правовим, тобто таким, значення і зміст якого наведено в правовому акті, при цьому процес розробки органом державної виконавчої влади проекту стратегії має здійснюватися на основі дотримання чітких процедур.
Виходячи із змісту абзацу другого пункту 2 § 56 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 № 950 (з подальшими змінами), стратегії розвитку відповідних сфер є одним із видів програмних документів Кабінету Міністрів України.
У пункті 2 § 57 Регламенту вказано, що стратегія повинна містити:
- опис проблем, які обумовили її прийняття, і нормативно-правових актів, що діють у відповідних сферах;
- аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв’язання виявлених проблем;
- стратегічні цілі та показники їх досягнення;
- завдання, спрямовані на досягнення поставлених цілей, етапи їх виконання, очікувані результати на кожному етапі, з відображенням запланованого темпу досягнення цільових показників та орієнтовного обсягу необхідних фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів;
- порядок проведення моніторингу, оцінки результатів реалізації стратегії та звітування;
- операційний план реалізації стратегії на трирічний період.
Також Регламент Кабінету Міністрів України містить вимоги щодо окремих процедур підготовки, розгляду та затвердження нормативно-правових актів, а також стратегії.
Загальні вимоги до процедури підготовки нормативно-правових актів (у тому числі і тих, якими затверджуються стратегії) викладені у §§ 32-36 Регламенту, а правила погодження – у §§ 37-43 Регламенту. Окремі параграфи присвячені процедурам проведення різноманітних експертиз – правової, антикорупційної, цифрової та інших.
За логікою, розробка документу стратегічного рівня має бути передбачена Планом (Оперативним планом) роботи органу державної влади на поточний рік, або дорученням Уряду, або дорученням Прем’єр-Міністра України чи профільного Віце-Прем’єр-Міністра.
На початку 2023 року Міністерство освіти і науки, демонструючи повну відкритість та націленість на ефективну взаємодію з громадськістю, оприлюднило оперативний план МОН на 2023 рік, ознайомитися з цим документом можуть всі бажаючі.
Також визначена процедура (алгоритм) громадського обговорення проектів нормативно-правових актів (у тому числі і тих, якими затверджуються стратегії). Виходячи із змісту Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996, до обговорення допускаються всі інститути громадянського суспільства, а не лише ті, хто встиг «записатися на платформі».
Отже, зробимо проміжний висновок. Проголосити про розробку якогось текст проекту стратегії – це лише маленька частина роботи. Документ слід розробити в суворій відповідності до визначеного нормативними документами алгоритму.
Він має витримати внутрішнє погодження (інколи на цей етап витрачається кілька тижнів), потім – погодження із зацікавленими органами влади (а їх багато, оскільки управління закладами освіти здійснюють майже 20 органів), потім – громадське обговорення (якщо його проводити якісно, на це буде витрачено не менше 2-3 місяців), потім – скликання Всеукраїнського з’їзду учасників освітнього процесу та їх об’єднань, потім – проведення з’їзду і розгляд проекту стратегії (можливо, будуть зауваження і правки), потім – проведення обов’язкових експертиз, потім – опрацювання проекту у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, потім можливий «проміжний розгляд» на засіданні Урядового комітету, і лише потім – розгляд на засіданні Уряду.
У випадку, якщо буде порушена хоча б одна вимога процедури підготовки проекту стратегії – Уряд просто не зможе її розглянути, про це прямо записано у пункті 4 § 57 Регламенту.
Але цей матеріал – не лише про формальні процедури (хоча вони важливі).
У соціальних мережах точиться дискусія щодо критеріїв відбору «експертів» та «експерток», які залучені до процесу підготовки проєкту стратегії.
Логіка дуже проста.
Кошти платників податків мають витрачатися максимально ефективно і раціонально – це і вимога Бюджетного кодексу, і просто принцип здорового глузду. Якщо орган державної влади буде розглядати тисячі і тисячі пропозицій, підготовлених аматорами – чи можемо ми стверджувати, що кошти на утримання цього органу витрачаються ефективно і раціонально?
Припустимо, стоїть завдання розробити стратегію розвитку певної сфери суспільного життя. Мабуть, до її розробки доцільно залучати в першу чергу «вузьких професіоналів» (тобто працівників державних органів, депутатів профільного комітету, науковців, представників профільних громадських організацій, керівників установ і підприємств відповідної сфери, можливо – міжнародних експертів), а не тільки тих, хто «записався».
Приміром, неможливо заперечувати, що стратегію розвитку сфери охорони здоров’я мають розробляти не лише пацієнти; стратегію розвитку транспорту мають розробляти не лише пасажири; стратегію розвитку енергетики мають розробляти не лише ті, хто вміє вкручувати лампочку.
Відповідно, стратегію розвитку освіти мають розробляти не лише ті, хто колись відвідував школу, а в першу чергу професіонали – представники педагогічної громадськості, керівники органів управління освітою, науковці (зокрема у сферах: філософія освіти; організація освіти; загальна педагогіка; управління закладом освіти; освітнє право; освітні системи іноземних держав; вікова психологія та ін.), працівники університетів та інших закладів освіти, представники профільних громадських організацій (зокрема, батьківських організацій та організацій, які захищають права здобувачів освіти, у тому числі студентських організацій), представники органів місцевого самоврядування (не забуваймо, що школи і дитячі садочки знаходяться у власності громад), а також представники сторін соціального діалогу – організацій роботодавців та профспілкових організацій.
Було б правильно долучити до цього процесу і Громадську раду при МОН.
Також важко дати просту відповідь на інше запитання – чи потрібно розробляти стратегію розвитку освіти прямо зараз, якщо:
- по-перше, невідома дата закінчення правового режиму воєнного стану;
- по-друге, невідомий масштаб і характер завданих освітній інфраструктурі збитків внаслідок широкомасштабного вторгнення рф в Україну;
- по-третє, невідома конфігурація майбутньої мережі закладів освіти (яка в певній мірі залежить від інфраструктурних втрат та чіткого розуміння обсягу відновлення).
На жаль, публічні особи пояснень з цих питань не надають.
Також доцільно визначитися: чи повинні положення майбутнього проєкту стратегії розвитку освіти (якщо вона все-таки буде підготовлена на достойному рівні) кореспондувати з положеннями Плану відновлення України?
На мій погляд – безумовно, так.
На сайті Кабінету Міністрів України за посиланням оприлюднено документ «Проєкт Плану відновлення України. Матеріали робочої групи «Освіта і наука». Проєкт підготовлений у рекордно короткі строки – протягом кількох тижнів 2022 року і викладений на 359 сторінках. Документ містить чіткі і узгоджені між собою позиції про ключові проблеми, цілі, завдання та етапи відновлення у сфері освіти і науки, а також окремо – по кожній ланці освіти.
У «Проєкті…» вказано, що над його розробкою працювали куратори, фасилітатори, секретар і координатор. Від себе додам, що левову частину роботи виконали працівники апарату Міністерства освіти і науки України. І виконали її, на мій погляд, взірцево.
Документ «Проєкт Плану відновлення України. Матеріали робочої групи «Освіта і наука» схвалений на найвищому рівні, а тому принципові його позиції мають бути враховані у проєкті майбутньої стратегії розвитку освіти.
Підготовка проєкту стратегії розвитку освіти – це важка кропітка інтелектуальна праця, а не забава, не істерика, не хайп і не піар.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.
