Автор: Алла Заможська, співзасновниця ГО «Батьки Кременчука. Полтавщина».
Поговоримо про освіту і предмети. Наш світ змінився, і стара система освіти в умовах війни і тисяч біженців показала себе в усіх своїх недоліках.
Новий міністр запитав: а які предмети скоротити чи й взагалі прибрати з освітньої програми? Насправді, окрім перевантаженості предметними знаннями, у нас є й інші проблеми, які простим зменшенням предметів не вирішиш.
Моя донька в сьомому класі, і я хочу сказати, що ми вже маємо всю радість шкільної науки.
Який предмет прибрати? Багато людей пишуть «Основи здоров’я», і я з тим згодна. Окрім маси невігластва і непотрібного, там нема нічого корисного. Навіть первинну домедичну допомогу умудрились створити окремо від реального світу. А про протоколи автори ніколи не чули. Я не знаю, на якому уроці розповідати про мінну небезпеку, але точно не за цією книгою чи програмою.
Що би я хотіла бачити – це повне розвантаження освітньої програми. Деякі батьки говорять: а от за кордоном наші діти випереджають у знаннях з математики їхніх. Щоправда, ті знання , які вони мають, ніяк не співпадають а) з реальним вмінням застосовувати це на практиці б) після розділення дітей на тих, хто складає екзамени для вступу до коледжу, а потім і вишу – їх математика стає набагато цікавішою за нашу.
Математики забагато. І навіть не це погано – а те, що теми з цього предмету не дають можливості їх засвоїти. Ми вчимося онлайн – після кожної теми самостійна. З тридцяти осіб те засвоїло на високий рівень три дитини. Це ті діти, яким «дано» від природи. Це і є показник компетентності математичних знань.
Аргумент «а у нас в школі» не працює. Ваша школа може бути іншою. Математика має стати одним предметом – тобто алгебра і геометрія разом. Бо це і є «математика».
Українська мова. ЇЇ потрібно об’єднати з літературою. Так є в усьому світі. І так буде правильно. Ми 12 років вчимо, як правильно писати українською мовою, повторюючи правила, які вивчили ще в третьому класі. А чому б це не вчити на прикладах літературних творів, пишучи есе – бо есе пишуть скрізь. У будь-якій країні світу, починаючи з молодшої школи. Наші діти не вміють його писати. Бо у нас цьому банально не вчать.
Література – багато-багато творів, які ніхто не вивчає досконально. Бо в програмі десятки речей, які поверхнево (скорочено) написані в книзі українська література. Іноді ті твори не за віком і взагалі не цікаві. Ви пробували за два-три уроки вивчити «Захара Беркута», щоб розібрати саму його суть? А в школі так вчать. І саме тому компетенції з мови і літератури у нас за рейтингом PISA десь посередні списку. Бо маса поверхнево запханих знань не дорівнює вмінню їх використовувати в реальному житті.
Хімія, фізика, біологія, географія – у багатьох країнах один предмет «Наука». Фізика і хімія починаються саме з сьомого класу. І я можу сказати – вони жахливі. Фізика – це наука про формули. Саме так це трактує наш вчитель. Тобто фізика – це купка не цікавих, не зрозумілих задач і купа лабораторних робіт.
Те саме з хімії. І те саме з біології. Після кожної теми лабораторна робота. В умовах нашої країни це виглядає як знущання. Банальне знущання над дітьми. Як онлайн, так і офлайн.
Онлайн – бо я бачу щоденник дитини, де вчитель пише – проведено інструктаж з техніки безпеки. Для чого? Який інструктаж? Інструктаж, як подивитись ту лабораторну в інтернеті? Інструктаж, як правильно включати комп’ютер? Що конкретно, на думку МОН, має в тому інструктажі сказати вчитель?
А ви знаєте, що є в інтернеті онлайн-лабораторія ? Скільки вчителів нею користуються? Наші ні. Таке враження, що вони про неї ніколи не чули.
Біологія в сьомому класі мене дивує. Я, свого часу, обожнювала біологію – але до сьогодні не можу зрозуміти, що саме хочуть від дітей у сьогоденні. Книга – абсолютно жахлива. Інформація не структурована.
І знову ж таки лабораторна. В умовах онлайн помножена на фантазію вчителя – це перелопачування маси літератури в інтернеті. Останню ми писали 1,5 години. Бо там були фото. Тварин. 12 фото і табличка. Вивчення форм поведінки тварин. Вони мали це вивчити за 45 хвилин уроку. Але у нас вдома на це пішло 1,5 години часу з використанням інтернету – бо пояснення одного фото знайшли в книзі зоопсихологія.
А ще постійні тести на 12 питань (не важливо скільки) за 10 хвилин. І ні, це не про вивчення предмету – це про гоніння. Я не можу зрозуміти, навіщо давати менше часу за кількість питань.
Хімія. З хімією нам пощастило. Вчитель від слова Вчитель з великої літери. Я чесно не знаю, що там вчать, але, передивляючись книгу, знайшла розчин соди, який потрібно заготовити, щоб полоскати горло. Ну не дивуюсь – куди ж без соди.
Географія – вивчаємо всі материки, але галопом по Європах. Навіщось запам’ятовуючи назви річок, про які ви в своєму житті ніколи не вчили. Ні, орієнтуватись на місцевості чи в лісі ще не вивчали. Хоча від цього користі було б набагато більше.
Але що найголовніше і найпечальніше – це масова відсутність обладнаних лабораторій. Я дарувала сіль. Глибами. Із легендарної шахти Соледару. Школам. Бо діти її ніколи не бачили в такому вигляді.
Так от – ми можемо об’єднати хоч сто предметів в один, провести мільйон лабораторних, але якщо це нема де показати – все це велика фікція в освіті. Ми можемо сміятися з учнів за кордоном, що вони не знають столицю якоїсь країни, але вони знають, як вийти з лісу, використовуючи знання, отримані на уроці в школі. І що можна в тому лісі їсти, теж знають. І ці знання важливіші за знання 15 столиць СРСР, які для чогось потрібно вивчити на урок географії.
Історія. Предмет, який можна вивчати з любов’ю і цікавістю. Історія України має вивчатися в контексті всесвітньої історії, через вплив країни на світову політку. Історія має вчити критичного мислення, політичного впливу тих чи інших історичних постатей, історичних помилок і повністю відійти від зазубрювання дат.
Іноземна мова . З нею продовжується біда. Школа не навчає її. Бо нормальні вчителі там не затримуються (мала заробітна плата), а навчити дітей тим, кому не пощастило, за Несвіт і Карп’юк – неможливо в принципі. Причому за книгами так званої оксфордської програми діти з репетиторами вивчають ту мову аж бігом. То може, не потрібно створювати свій велосипед? Тому що всі оті ЗНО на високі бали з англійської мови – то не шкільна заслуга на 90%.
Мистецтво. У нас це і музика, і малювання. З нормальним учителем усі мають гарні оцінки. Але за кордоном у багатьох країнах діти навчаються в школах грати на різних інструментах. У багатьох країнах ті інструменти є в школі. А барабани…. Яка дитина не хотіла б на них грати?
А ще малюють. По-справжньому. За мольбертами і олійними фарбами. З натури. Біда лише в тому, що ми цього не робимо. А якщо будемо – то все оте буде покладено на плечі батьків. Я не скажу, скільки коштує електрична гітара… то дорого.
Фізкультура. Розуміючи увесь треш з цим предметом, багато батьків мріють, щоб цього предмета не було. Насправді все впирається в декілька речей. Уроки по 45 хвилин, відсутність нормальних спортивних залів і стадіонів, декілька змін у школі, що змушує на урок зводити по два класи і робити вигляд, що ми займаємося спортом.
Ні про які спортивні шкільні команди мова не йде. Деякі спортивні нормативи, розроблені майстрами спорту, виконати неможливо в принципі. Вчитель, якому 50+ років, не може правильно показати, як-то присісти чи зробити віджим від полу за 30 секунд 27 разів (реальний норматив). У принципі, це зможе зробити не кожен дорослий. У школі мене навчили єдиному – гарно бігати. З того часу нічого не змінилось.
Технології. По-простому – труди. Предмет, який моя донька назвала першим, який потрібно прибрати. Насправді за кордоном на нього діти біжать з радістю. А ми ні. Вчимось щось шити, пиляти, робити речі, які нікому не потрібні.
Якщо ви не читали програму, то я розповім – там запропоновано зробити для флешки корпус. Для цього пропонується розібрати заводський і випиляти новий з дерева. Доцільність цієї роботи нульова, але … ви маєте це економічно обґрунтувати. І оцю, вибачте, але діч, розробило тридцять(!) вчителів трудового.
А ми робили панно. Це цікава річ: спочатку вишили сердечко на тканині. Потім його вирізали і…. приклеїли на листочок з альбому для малювання. Не питайте навіщо. Я бережу цю поробку – хочу подарувати директору своєї школи. Як пам’ятник трудової глупості (я в курсі , що це не літературне українське слово).
А одна дівчинка з класу посіла перше місце на міському конкурсі за свої прекрасні роботи. Але не здала панно (я образно) – і отримала за семестр оцінку сім. Вгадайте – цікаво оте все дітям?
Як воно там, за кордоном? Виявляється, там теж є уроки праці. Щоправда, з повністю обладнаним класом для готування, пиляння, 3Д друку і тих речей, про які я не маю жодного поняття.
Висновки. Предмети потрібно об’єднувати і звільняти від обтяжуючих навантажень, які не мають нічого спільного з реальним світом. Всі школи країни мають бути обладнані лабораторними класами і класами для праці. Причому останній має бути за вибором.
Молодша, середня і старші школи відокремлені одна від одної. І навантаження пропорційно збільшуватись лише після того, як діти почнуть розуміти, що б вони хотіли вивчати поглиблено.
У молодшій школі повністю відсутні домашні роботи, окрім проєктів, які діти можуть зробити або раз на квартал, або раз за семестр. Групові теж. Олівець – уся молодша школа і до сьомого класу старша. Далі за вибором, але оцінки за виправлення мають бути відсутні як клас.
Домашня робота в середній школі розробляється на тиждень з певними обмеженнями у часі. Тобто 1,5 години на один предмет не припустимо. Есе можна за тиждень написати і навіть подумати над його структурою.
Старша школа має мати певну кількість обов’язкових предметів – той мінімальний базовий рівень з такою кількістю годин, яка дасть змогу нашим дітям вступати до вишів інших країн без отого – у вас не вистачає годин викладання англійської мови, біології чи ще чогось. Тобто базова кількість обов’язкових предметів – математика, українська мова / література як один предмет, історія, іноземна мова і наука. З визначеним мінімумом годин для класів без поглибленого вивчення предметів і мінімумом для класів з поглибленим їх вивченням. Всі інші предмети на вибір учня.
Уроки, починаючи з п’ятого класу, можна робити парними. На сьогодні це не можливо.
Один день в школі має бути повністю спортивним. Але це тягне за собою обладнання шкіл особистими шафами усіх учнів. І спорт має бути не про нормативи – а про гру. Гру в футбол, гру в волейбол, плавання (за кордоном вчать плавати саме в школах).
Лише тоді можна говорити про футбольні шкільні команди і спортивні досягнення. Бо прибирати фізкультуру не потрібно. Потрібно просто її привести до нормальних умов всього цивілізованого світу.
