О. Андрійчук: як учителька може перетворитися на КОВІДНУ

Автор: Оксана Андрійчук, учитель.

Сьогодні отримала довгоочікуваний дзвінок від сімейного лікаря, яка повідомила мені, що ми перемогли, і тест на коронавірус у мене негативний.

Перемотаємо плівку життя назад. 8 вересня мені зателефонувала сімейний лікар і повідомила: «Не переживайте. У Вас і у мами тест на коронавірус позитивний...» Дзвінок директору ліцею і слова підтримки: «Не хвилюйтесь, все буде добре!»

Чи хвилювалась я на той момент? Так, дуже, адже мама була в лікарні з двосторонньою пневмонію, і я молила Бога і лікарів, аби все було добре.

А на другий день я дізналась, що в мене теж двостороння пневмонія, і бажано вдома проколоти уколи. Щиро дякую своїй сестричці за те, що, не маючи досвіду, але маючи велику сестринську любов, вона 10 днів робила мені, з позитивним діагнозом на ковід, уколи.

А в цей час мені писали, телефонували, підтримували, пропонували допомогу, брат бігав за ліками та продуктами. А в лікарні мама, а поруч біля мене донечка, за яку я сильно переживала.

Щиро дякую своїм учням, які підтримували, писали побажання швидкого одужання, говорили про те, що їм мене не вистачає. Ці дії та слова надзвичайно цінні для мене. І ось один з учнів запитав мене: «А як Ви витримали той психологічний тиск з усіх сторін???»

Ах да... про тиск... психологічний... Я б сказала, що про істерію дорослих, істерію батьків, яким немає куди діти дітей, через те, що заклад перейшов на 2 тижні дистанційного навчання. У чому тільки мене не звинувачували: у тому, що я не хвора, а просто владі потрібно здійснити економію коштів, колишня колега назвала мене причиною закриття закладу, якій потрібно скинутись коштами і відправити до Рівного, там тести краще роблять, ніж у Житомирі.

Батьки обурювались, яке мала право директор у п'ятницю КОВІДНУ пустити до школи, хоча тест був лише у вівторок. І якось я з Оксани Леонідівни перетворилась на КОВІДНУ. Здавалось, що дай окремим батькам у руки каміння - і вони тебе закидають, як в Середньовіччі.

Про те, що захворіла вчитель ліцею, написали у місцевих ЗМІ, і в моєму рідному селі вигадали історію про те, як я поїхала за кордон і привезла звідти коронавірус, і тепер дуже боюсь про це говорити (правда, щодня я ходила на роботу, адже тривав процес підготовки до навчального року).

Сьогодні я хочу написати про те, що я не боюся, адже хвороби тіла лікуються, а ХВОРОБИ ДУШІ, на жаль, ні. Тому в цьому пості щиро хочу подякувати всім, хто здоровий душею, розуміє ситуацію і знаходить слова підтримки: рідні, друзі, учні, колеги, сусіди!!! Особливі слова подяки лікарям: Кузьменко Олені Вікторівні, моєму сімейному лікарю, яка допомогла мені перемогти цю хворобу. Щиро дякую усім лікарям, медсестрам інфекційного відділення на чолі з Іриною Русланівною Фіщук за порятунок моєї мами, за людяність, доброту, ніжність!!!

PS : коронавірус проявляє себе по-різному:

1. У когось у легкій формі, і вони стверджують, що немає нічого страшного.

2. У когось у тяжкій формі, після чого люди ніби вдруге народжуються на світ.

Тому не будьте безпечні, бережіть себе і рідних, дотримуйтесь маскового режиму та дистанції, мийте руки з милом.

І НАЙГОЛОВНІШЕ - НЕ ВТРАЧАЙТЕ ЛЮДЯНІСТЬ!!!

БАЖАЮ ВСІМ МІЦНОГО ЗДОРОВ'Я!!!

Оригінал