Автор: Єлизавета Щепетильникова, освітня експертка.
«Стратити не можна помилувати» - під таким гаслом парламент дискутував законопроект, який дозволив би викладати іноземцям іншими іноземними мовами, додатково до англійської. Більшість цю ініціативу не підтримала, на що вони мають повне право, але ж рівень дискусії був вкрай примітивний. Аргументів та доказів на користь законопроекту чи його відхилення представлено було обмаль. Як же до питань освіти іноземців підходять закордоном?
Країни, які є дійсно лідерами в навчанні іноземних студентів, розглядають політику в цьому напрямі значно ширше, щонайменше з точки зору економіки, міжнародних відносин, конкурентоспроможності університетів та їх випускників. На сьогодні найбільше іноземців навчається в США (більше мільйона відповідно до дослідження Інституту міжнародної освіти Open Doors 2019), тож сфокусуємося на тому, як їм вдається втримувати лідерство навіть у сьогоднішніх складних умовах в країні (анти-імміграційна політика, масові протести, коронавірус та інше).
З точки зору економіки (неоліберальні погляди тут домінують по всьому світі) іноземні студенти є шаленим ресурсом.
По-перше, вони вкладають гроші в навчання, але разом з тим і в місцеву економіку, адже від 2 до 6 років орендують житло, купують товари та користуються різноманітними послугами. У США урядові інституції займаються реальною аналітикою, а не демагогією, тож офіційні дані показують, що іноземні студенти лише в 2018 році принесли 45 мільярдів (!!!) доларів США в економіку Штатів.
По-друге, серед іноземних студентів є чимало талановитих та розумних молодих людей, які можуть проводити дослідження, розробляти нові технології та реалізуватися професійно в країні їх навчання, що теж матиме значний економічний вплив у довгостроковій перспективі. Так у США 23% стартапів, які оцінюються в понад мільярд доларів кожен, були засновані іноземними студентами.
З точки зору міжнародних відносин, навчання іноземних студентів - це інвестиція в майбутні дипломатичні відносини та сильніші позиції країни на міжнародній арені. Українці добре знають Міхеіла Саакашвілі, який отримавши освіту в УРСР, залишився відданим другом України під час керівництва Грузією та сьогодні працює над нашими реформами. Просто Україна недостатньо сьогодні працює в цьому напрямі з іноземними студентами.
Більш ніж 60 діючих світових лідерів отримали вищу освіту в США. Ці люди добре розуміють їх культуру та цінності, вони не лякаються заявам одіозних політиків та менше вірять фейкам, бо з власного досвіду знають, як працюють американські інституції. Такі колеги точно не завадили би українському керівництву на міжнародній арені.
З точки зору конкурентоспроможності університетів та їх випускників, навчання іноземних студентів вкрай важливе, і в США цим займаються не просто міжнародні відділи, а кожен викладач працює над тим, щоб забезпечити обмін досвідом між студентами з різних країн. Правильно саме обмін досвідом, а не нав'язування наративу, який зручний викладачу. Жодна з країн, успішних у міжнародній освіті, не ізолює іноземних студентів у окремі групи, як це робить, на жаль, більшість українських ЗВО. Взаємний обмін інформацією, дискусії та спільні проекти розвивають як в місцевих, так і в іноземних студентів навички, які будуть їм всім необхідні під час працевлаштування. Науково доведено, що міжнародні команди досягають кращих результатів, як у науці, так і на практиці. 40% американських лауреатів Нобелівської премії у хімії, медицині та фізиці були іммігрантами.
Отже, що з цього може винести Україна?
По-перше, парламентська боротьба лозунгів не призведе до позитивного результату, бо світ складний, і кожне питання вимагає аналізу. Політика, основана на даних, давно визнана запорукою успіху, як в країнах Європейського союзу, так і Північної Америки.
По-друге, навчання українською мовою необхідне для того, щоб іноземці могли інтегруватися в українське середовище, і ті з них, які мають можливість для самореалізації в України, залишалися. Проте самого викладання українською для цього не достатньо. Студентів потрібно інтегрувати як в громаду, так і на ринок правці.
По-третє, не зважаючи на законодавство, не всі українські університети викладають українською. Іноземці, які вільно володіють російською, могли би навчатися в цих закладах так само. Надання освіти російськомовному населенню колишніх радянських республік (зараз це близько 21% іноземців, тобто 16 тисяч здебільшого з Азербайджану, Туркменістану та Узбекистану, відповідно до даних Українського державного центру міжнародної освіти) - це можливість поширити нашу культуру, цінності, стратегічні пріоритети. Кожен іноземець, який приїде навчатися в Україну російською - це вже на одного іноземця менше, який навчається в Росії і поширює їх пропаганду.
Загалом, політика має ставати більш професійною, бо саме рішення, засновані на глибокому аналізі даних, аргументів, інтересів зацікавлених сторін, мають найбільше шансів бути успішними. В освіті особливо, політика має вирватися з пут міфів та політичних гасел для того, щоб нарешті адресувати виклики якості та конкурентоспроможності українських університетів та їх випускників.
