Автор: Алла Заможська, співзасновник ГО "Батьки Полтавщини".
Я думала пройти мимо. Бо навчена вибачати помилки. Виправити можна все, окрім смерті. Але третій день палають сторінки, ламаються списи і сиплються слова. Про що я зараз - про нашу освіту. З понеділка почались онлайн уроки на телебаченні. І все б нічого, якби перша вчителька не припустилась помилки. І почалось цькування - справжнісінька українська ментальна нетерпимість. У ній закладено заздрість, зверхність і оте правічне - у сусіда здохла корова.
Насправді все дуже просто. Оця ситуація, яка наростає, як лавина - бо та помилка виявилась не єдиною - дуже сильно виявила проблеми освіти, освітянсько-учнівського світу і вибору середньостатичного українця нашої нової влади в режимі діджиталізації. Ідея дуже не погана, бо 90 % шкіл виявились не готовими до онлайн навчання.
На їх думку, онлайн навчання – це самостійне опрацювання матеріалу, а батьки, які не хочуть вчити уроки з дітьми замість них – мало приділяють уваги своїм дітям. Ну і плюс наклалось те, що дехто з батьків відправив дітей у село, де з інтернету хіба що вітряк на горі, а 4G в телефоні не завжди рятує і не скрізь є.
Деякі вчителі задавали стільки завдань, що діти цілісінький день не піднімали голови від зошита. Телевізор є майже в усіх ( у кого нема є інтернет) – тому уроки по ньому - таки не поганий вихід , бо про малозабезпечені родини в нашій країні забули, як і про ті, де є більше одної дитини різного шкільного віку. Ми ще не доросли до Америк з Європами за рівнем забезпечення гаджетами – тому не всі мали той доступ до завдань.
Але повернемось до помилок.
Сама по собі помилка - явище звичне і нормальне. І в усьому цивілізованому світі дозволено помилятися. Там діти з першого класу і майже всю початкову школу, а іноді навіть і в середній, пишуть олівцем. Стер – виправив, і ніхто тебе за це не карає. Бо помилятись - то нормально.
Що у нас. Є методичні рекомендації, які говорять: у першому класі починають писати олівцем, акуратні виправлення не враховуються, сам знайшов помилку - бал не знижується. Реальність, на жаль, трішки інша.
Олівцем починають писати, але дуже часто вже через місяць дітей переводять на писання ручкою. Ще й ставлять це собі в якусь заслугу. За виправлення карають і пишуть червоним НЕ ОХАЙНО. У шість років.
Ага – я пам’ятаю, що червоною пастою теж не рекомендовано, але ми ж так вчились – то що, наші діти не можуть? Моя донька отримала червону пасту аж в третьому класі – і мене це різонуло . От чисто візуально – таки різонуло в очі.
Іноді навіть дозволяють собі сказати – а от Вася пише некрасиво… Бо є пунктик – це дуже важливо - каліграфія. Як і рахування клітинок – які теж не рекомендують рахувати… і єдиним аргументом звучить – ну так це ж красиво. І за це нещадно карають – не красиво написано, не там написано, так ти ж перекреслив і виправив - все це знижує оцінку на один бал і за всі шкільні роки виховує абсолютну нетерпимість і навіть невміння визнавати помилки і думати – що то нормально.
Зайшовши до освітянських спільнот, можна прослідкувати це досить чітко, бо найнетерпиміше до помилки колеги поставились саме вони. Далі йдуть батьки і учні. Учні – ті сучасні, і створили вже безліч мемів. Навіть мій син, якому не цікаве питання – а що там у телевізорі, прислав мені в телеграмі меми про ведмедя.
Саме освіта і створила бумеранг, який зараз повернувся. І от мені дуже хочеться , щоб після цього щось змінилось.
Я мрію, що МОН зробить наказ, яким заборонить знижувати оцінку за виправлення, дозволить працювати олівцем усю молодшу школу і п’ятий клас середньої, відмінить оцінку за перевіряння зошита – бо в більшості це минулий вік. Я насправді не розумію, чому перші чотири шкільні роки ніхто не перевіряє зошити і не ставить ніяких оцінок за його ведення, а з п’ятого класу це стає архіважливим. При тому, що ніхто там не оцінює роботу в ньому, а просто – чисто пишеш – отримуєш хорошу оцінку, маєш перекреслення – погану.
В освітянській групі знайшла таку «відмазку» - це добре, що знайшли помилку, значить, уважно слухали. Любі мої, коли ви перші почнете казати своїм учням – ти помилився, нічого страшного, ми це виправимо – тільки тоді, і не раніше, діти будуть ставитись до вас толерантно. А в багатьох школах працює позиція: я 12 тобі поставити не можу. На 12 знає тільки Бог і вчитель. А тут виявилось, що на 12 не знає навіть вчитель. Знаю маразми, де дитина приносить дві оцінки- 11 і молодець, замість одної дванадцятки.
Ця ситуація дає надію, що після вимушеного карантину вчителі зрозуміють: помилятися нормально, і діти знаходяться в одній площині з ними. І що саме від вчителів залежить – як діти будуть сприймати їх помилки.
Було б несправедливо написати про те, що всього оцього не було б, якби зйомкою цих уроків займались професіонали. Ця зйомка робилась не в прямому ефірі- а значить, її зняли , змонтували і видали на-гора. Іншими словами – ні режисер, ні монтажер, ні хто там мав за цим слідкувати - не побачили помилки. І це, особисто мене, жахає. Я не буду давати оцінку непрофесійним діям, але мене дуже цікавить питання: яка сума з наших кишень пішла на цей непрофесіоналізм?
Хочу звернутися до Міністерства освіти – давайте ми разом зробимо нашу освіту кращою. Давайте зробимо так, щоб наші діти могли помилятися і виправляти свої помилки і за це їм не знижували оцінки в школі. Бо, на жаль, освітяни не можуть просто виконувати рекомендації. Вони розуміють мову наказів. Шановні батьки, може, напишемо колективного листа в МОН? Заодно і попрохаємо відмінити перевірку зошитів? А може, підемо далі – і МОН навчить вчителів робити контрольні тести? Бо, як виявилось, вони прекрасно це вміють. Тоді оцінка за ведення зошитів відпаде зовсім.
