Автор: Ірина Васильків, учитель історії та правознавства, м. Львів.
В одному гарному містечку нашої області вчительське середовище охопила паніка. Не через вчорашню акцію протесту в Києві, ні. Через майбутню атестацію та щорічні 30 годин підвищення кваліфікації.
Ще влітку сумлінні вчительки потурбувались про самоосвіту, реєструвалися на вебінари, оплачували сертифікати, збираючи поштучно оті години. І от цього тижня кажуть їм, що все дарма... Сертифікатів, виданих неліцензованими суб'єктами, їм не зарахують.
А йой! І гроші пішли на вітер, і до кінця року недалечко. А заступник директора каже, що усім учителям, проатестованим у 2019 і 2018 роках, вже до кінця грудня потрібно мати ці заповітні 30 годин зарахованими.
І з отакого «тупика» знаходиться «вихід». Сформувати список, щоб була група, оплатити з власних учительських коштів і потрапити на курси в установу-рятівницю.
І не важливо, що вчителям уже відомі оті універсальні методи, опанування якими запропоноване як підвищення кваліфікації. Який може бути вибір в такому поспіху! Головне ж - набрати годин...
Є попит, є і пропозиція. Чи інакше: є пропозиція - сформуємо попит? Будь-яка забаганка за ваші гроші...
Шановні вчителі, не «ведіться» на непрофесіоналізм. Мисліть критично, читайте нормативні документи самостійно, не давайте себе ошукати!
