Автор: Саша Дрик, голова ради Громадського люстраційного комітету.
Написала корупційну скаргу на викладача в перший же день навчання. Він пропонував бали (з яких складається оцінка) в обмін на придбання підручників авторства його сина.
Така «побутова» корупція є найстрашнішою. Вона виховує толерантність до хабарництва: спочатку мовчки погодитись купити книжку за 100 грн, потім — дати хабаря податківцю 1000 гривень — і так до мільярдів з державного бюджету. А коли людина звикає так жити, вона рано чи пізно стає частиною кругової поруки на всіх рівнях. В результаті саме це гальмує реформи — бо поки в системі функціонують ті, хто звик так заробляти, вони не зацікавлені в її зміні. І це не тільки освіти стосується. Негідники багатіють, а достойні люди ледве зводять кінці з кінцями — а ми потім дивуємось, як так сталося, що країною багато років керують бандити.
Боротися з побутовою корупцією психологічно набагато важче, ніж з напівміфичними генпрокурорами, яких більшість з нас ніколи не бачила. Бо це особистий дискомфорт (мені ще три роки тут вчитись), бо це потенційні проблеми (я вже готуюсь морально до найприскіпливішого іспиту в своєму житті), бо це тиск колег (багатьом з яких теж зручно зберігати status quo). Але по-іншому бути не може. Боротьба з корупцією тільки тоді матиме результат, коли кожен почне з себе.
Замдиректора повідомив, що викладача відсторонили. Вибачався і просив не судити по ньому про весь Інститут. Попросила надати мені письмову відповідь на скаргу.
