Життя мови цікавіше і складніше, ніж здається. Ті самі слова чи речення з плином часу можуть змінювати сенс, і доволі драматично.
Ці зміни бувають настільки повільними в перспективі окремого людського життя, що ми або не знаємо про них, або не помічаємо. А бувають такі, що, оселяючись в головах, у різний час чи за різних обставин зрештою призводять до непорозумінь. Ви ж чули жарт про те, як змінився за останні десятиліття зміст фрази «хлопець у клубі склеїв модель»?
Воно б нічого, доки не зачіпає понять, на яких ґрунтуються теорії чи ухвалюються важливі рішення. Якщо, наприклад, слово «гіпотенуза» в геометрії почне раптом означати щось інше, ніж завжди, буде кепсько. Або люди по-різному розумітимуть поняття, прописане в нормативних документах.
Як-от дистанційне навчання. Йому присвячені цілі положення! І це ніяк не рятує від каші в головах освітян навколо цього загалом невинного поняття.
У нульових у світі відбувся бум дистанційного навчання. Це був тренд різних освітніх тусовок. Швидкими темпами ширилися LMSки, розроблялися підходи, методики, стандарти, навчальні матеріали.
Як тоді розуміли дистанційне навчання? Так, як і належало: завдяки дротам (інтернету) здобувачі освіти всіх мастей отримали можливість навчатися майже де завгодно, а завдяки дискам (довготривалій зовнішній пам’яті серверів) — коли завгодно. Останній феномен назвали асинхронним навчанням.
Дистанційка миттєво витіснила заочне кореспондентське навчання, яке технологічно забезпечувалося звичайною поштою, вкупі із залишками синхронного заочного навчання, заснованого на використанні радіо й телебачення.
І от що важливо: дистанційне навчання як форма здобуття рівня освіти в ті часи передбачало періоди очної присутності здобувачів в освітніх закладах для проведення усіляких лабораторок та екзаменів. І всі розуміли, що так треба.
В Україні все відбувалося зовсім інакше. Пропонувалося узаконити спеціальні вимоги для тих закладів вищої освіти й викладачів, які ризикнули б перейти на дистанційну освіту. Викладачі мали бути сертифікованими. Сертифікати пропонувалося видавати в єдиному уповноваженому центрі тим, хто пройшов навчання і сплатив за нього.
Одним словом, дистанційне навчання як форма освіти в Україні жодним чином не розвивалося. До речі, відгомін надмірних вимог зберігається й досі в чинному Положенні про дистанційне навчання: викладачі та вчителі «повинні підвищувати свою кваліфікацію щодо організації та володіння технологіями дистанційного навчання (не рідше одного разу на 5 років та обсягом не менше ніж 108 академічних годин)». Уже багато хто й не втямить, чому саме 108. А в 2020-му, між іншим, в документ востаннє вносилися зміни.
Однак технології не стояли на місці. Деякі університети спромоглися створити власні системи управління навчанням. З'явився Moodle. Дистанційка заходила у вищу освіту по суті з чорного входу. І зараз, у 2024 році, після пандемії і під час війни, як законна форма здобуття рівнів вищої освіти вона практично відсутня.
У 2023-му 84 % заяв вступників до бакалаврату були подані на програми денного навчання, 15 % — заочного й лише 0,55 % та 0 % (якщо зовсім точно, то 14 заяв) – дистанційного та вечірнього. В університетах набрало популярності хитре «заочно-дистанційне»: заочне – за паперами, дистанційне – по суті.
Але ж через дистанційне навчання протягом останніх трьох років пройшли всі, навіть школи! Тож яке уявлення про це поняття склалося в освітян, які до того не дуже заглиблювалися в його суть, а нормативні документи не читали? Правильно, воно сформоване поточними обставинами: рівнем технологій, пандемією та війною.
Вигадувати щось нове в організації освітнього процесу було ніколи, а рівень технологій дав змогу практично імітувати традиційну класно-урочну систему. І ось дистанційне навчання поєдналося в головах учасників із заняттями в зумі за тим самим розкладом, що й був до того.
Тож коли освітня влада захотіла нарешті скасувати заочну форму для вишів, спільнота страшенно обурилася: як можна складати іспити й виконувати лабораторні роботи дистанційно, як одночасно працювати й бути в онлайні.
Проте і з «онлайном» вийшов казус. В англомовних країнах цей термін поступово витіснив поняття «дистанційно», перебравши на себе все, пов’язане з навчанням через інтернет, і залишивши за останнім хіба що форму здобування диплома чи атестата. Наприклад, з’явилася стійка абревіатура MOOC — масові відкриті онлайн-курси. Зазвичай вони повністю асинхронні.
Але для багатьох в Україні, хто пропустив все це, «онлайн» означає не просто в інтернеті, а «зараз». Усе через той зум, що спричинив також появу чудернацького, хоч і необхідного поняття «офлайн». Оскільки навчання через зум є прикладом навчання в реальному часі, то тепер поняття «онлайн» і «в реальному часі» стали чи не синонімами.
Отак фактично вивітрилися з дистанційного навчання асинхронність і право на офлайн.
А школам, які нічого й не збиралися робити з тією дистанційною освітою і давно сприймали таке навчання лише як вимушений захід під час карантину (якось перетерпіти тимчасові незручності), взагалі пощастило уникнути непорозумінь: там досі свято вірять, що дистанційно, онлайн і зум – це одне й те саме.
А «змішане навчання» тихцем проковтнуло довгожителя «ІКТ у навчанні». При тому, що ніхто так і не зрозумів, що таке, наприклад, «модель ротації станцій». Схоже, що виривати ІКТ із пазурів змішаного навчання доведеться неологізмом «гібридне навчання».
Ну, й вишенька на торті – «цифрова освіта». Цей термін з погляду нормативних документів МОН взагалі нелегальний! Його рятує від гніву поборників термінології, мабуть, лише факт існування Мінцифри та цифрових директоратів у міністерствах.
Зізнаюся, я й сам наполіг на тому, аби розділ з оцінювання в курсі «Цифровий учитель» не називати словосполученням «цифрове оцінювання», щоб, бува, хтось не подумав, що там йдеться про оцінювання за допомогою цифр, тобто балів.
То що робити? Домовлятися. Бажано на конкретних ситуаціях. Наприклад, якщо учень увечері виконує домашнє завдання «переглянути на ютубі відео», то це дистанційне, змішане чи гібридне навчання? Синхронне чи асинхронне? У реальному часі чи ні?
Юрій Ковальчук, кандидат фізико-математичних наук, доцент, начальник відділу цифрових освітніх технологій ДУ «Український інститут розвитку освіти».
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 20.02.2024