У червні 2023 року в передмісті Парижа Нантері поліцейський застрелив 17-річного підлітка Наеля, який порушив правила дорожнього руху і чинив опір правоохоронцям. Хлопець народжений у Франції, його мати – француженка, а батько мав алжирсько-марокканське походження. Убивство сколихнуло сотні молодих людей. Скоро заворушення переросли в справжні погроми й не лише поширилися великими містами Франції, але й докотилися до франкомовної Швейцарії. Масштаби безладу на французьких вулицях вразили всю Європу: спалені автівки, розбиті вітрини магазинів, навіть пограбовані поліцейські відділки. Збитки зараз оцінюються в сотні тисяч євро.
Важливо зауважити, що середній вік протестувальників – 17 років. Ба більше, у заворушеннях брали участь навіть 13–14-річні підлітки. Президент країни Еммануель Макрон під час бунту звернувся до батьків мітингарів із закликом не дозволяти неповнолітнім брати участь у заворушеннях.
Поки що достеменно не відомо, що саме спричинило сплеск молодіжної агресії таких масштабів у Франції. Схоже, окрім офіційної причини, расової дискримінації, є ще й інші чинники. Це вже намагаються з'ясувати французькі спеціалісти.
Спробуймо ж і поміркувати: можливо, коли йдетья про масові заворушення дітей, треба звернути увагу на освіту країни?
Вікіпедія повідомляє, що освіта у Франції «сьогодні вважається однією з найкращих у світі». Ми можемо прочитати про успішні університети та про «однакову якість навчання як у самій столиці, так і в провінціях». Однак українська журналістка Марія Олекса в інтерв'ю Радіо NV, коментуючи французькі молодіжні заворушення, наголосила, що причиною некерованих безладів могла стати якраз погана освіта молоді з бідних передмість, жителів яких, до речі, поліцейські називають «гопниками».
«У “вразливих кварталах” високий рівень безробіття (35%), це квартали, де складно отримати якісну освіту, це квартали, з яких складно вибратись, якщо у вас немає зв’язків та хорошої освіти, якщо ваші батьки десь не влаштовані», – говорить Марія Олекса.
Отож, освіта у Франції швидше лише декларується як «однаково якісна для всіх». Насправді люди з околиць, серед яких багато мігрантів, не мають можливості здобувати потрібні для життя знання, вміння, навички та виховання.
Нова українська школа – освітня реформа, яка, серед іншого, має на меті однаково навчати всіх дітей країни: спершу 4 роки в початковій школі, потім 5 років триває базова освіта. Незначний вибір для учнів можливий лише в ліцейних класах аж на 10-му році навчання.
Однак, як бачимо з досвіду Франції, декларована однаковість в освіті на практиці не може бути якісною і однаково доброю для всіх. Чудові гасла про рівні можливості в перспективі перетворюються в обмеження для молодих людей, які через якийсь час і за певних обставин можуть навіть стати небезпечним для суспільства.
В Україні після проголошення незалежності була започаткована традиція відновлення гімназій, активно працювали також спеціалізовані школи та ліцеї з поглибленим вивченням предметів. Це було чудовою противагою радянській системі «зрівнялівки», в якій прицільно нівелювалася особистість.
Варто памʼятати, що школа – це завжди дзеркало суспільства. Турбулентність політичних, економічних подій у державі, а також природний запит на модернізацію відповідно до світового прогресу причинили появу Концепції НУШ. Гарні нові гасла, нарешті врахована орієнтація навчання на особистість дитини, європейський досвід і цінності не мали б дозволити дати збій реформі, але ж українській освітній потяг почав сходити з рейок.
НУШ принесла в українську освіту присмак постійного недофінансування навіть попри величезні видатки на закупівлю різних модних артефактів, меблів і ґаджетів та створення освітнього середовища з яскравими орнаментами. Крім того, маємо ще й постійне недорозуміння самої філософії реформи не лише в батьків, але й у вчителів. Ба більше, цього розуміння немає в керівників і засновників навчальних закладів. Незважаючи на безкінечні підвищення кваліфікацій, штампування сертифікатів, розмноження «агентів змін» та «експертів», НУШ не стала тією об'єднавчою, органічною ідеєю, яка дає натхнення та ясність в освіті нових поколінь.
Найголовніше, НУШ – це відгомін чудових рекомендацій із заможних європейських країн, які виявилися безсилими перед запитами українських реалій останніх років: як жити школі під час карантину, дистанційки і ... війни.
Декларована однаковість у НУШ-освіті на практиці зіткнулася з численними проблемами ще навіть до завершення самого реформування. Суспільство в будь-якій країні є строкатим, тому запити у всіх різні, у тому числі на освіту. В Україні немає фавел і проблем з мігрантами, але наші околиці і провінції також є іншими, аніж великі міста. До того ж війна перетворила країну на регіони з болючими ранами, руйнуваннями та післяокупаціними трагедіями.
Міністр освіти Оксен Лісовий закликав українську освітянську спільноту вчергове до роботи над стратегією трансформації освіти і науки. Експерток та експертів назбиралося майже 1700 осіб. Знову запланована дискусія, але що ж робити з уже розпочатим? У яке русло штовхати НУШ і де брати кошти? Як розвантажити і знову завантажити шкільну програму? Як закрити школи, щоб відкрити ліцеї тощо?
А може, відповідь уже була в українських освітніх реаліях і нам не потрібно було їхати в Данію, Швецію та ще кудись по чужий досвід? Ми мали державні гімназії для вмотивованих дітей, спецшколи та ліцеї, де діти могли поглиблено вивчати предмети з п’ятого класу. Ми також мали звичайні школи, у яких варто було б просто розвантажити розклад і полегшити життя дітям.
Створення сучасних псевдогімназій і ліцеїв з часто номінальними профілями – це злочин перед здоровим глуздом. Будьмо відвертими: нічого діти профільно не навчаться в 10–12 класах, якщо вони до того не мали для цього добрих можливостей. Можна мільйон разів коригувати програму базової школи, запихаючи туди по черзі математику, англійську та фізкультуру, програмування, релігієзнавство та заняття з розвитку емоційного інтелекту, але все одно це не стане однаково добрим для всіх.
Розкрийте гаманець і знайдіть купюру у 500 гривень. Молодий Григорій Сковорода погляне на вас із глибини століть і промовить: «Нє равноє всєм равенство. Льются із разних трубок разниє токи в разниє», що означає не що інше, як кожна людина наповнена Божою благодаттю по вінця, але має різні потреби і різне призначення у світі.
Психологічно та фізіологічно люди є різними. Діти мають різні потреби, здібності, запити, тому освітня зрівнялівка не дає шанс кожному, а навпаки забирає його у всіх. Прекрасні ідеї Нової української школи плавно перетворюються в радянську ідею нівелювання особистості заради загальнодержавних чудових гасел.
Невідомо, що спровокувало нещодавно потужний агресивний рух молоді у центрі Європи, але очевидно це свідчить про певну кризу в системі освіти, елементи якої Україна досі вперто намагається впровадити у власні школи.
Напевно, зараз для шкільної системи України найболючішим є реформування профільної школи. «Ліцеєтворення» на тлі воєнних руйнувань, глобальної нестачі коштів і виїзду молодих українців за кордон стає доволі абстрактним. Крім того, жодних обговорень у громадах з приводу профілів, освітнього середовища чи якості навчання в майбутніх ліцеях, швидше за все, не ведеться. На жаль, війна все пересунула на задній план. А хіба можна провадити реформи кулуарно, на розгляд двох-трьох відповідальних осіб у децентралізованих громадах?
Ми ризикуємо втратити з поля зору наші «околиці» – села, маленькі містечка, віддалені райони, де відсутність належної освіти може відгукнутися боляче через декілька років, як ми це побачили у Франції.
Виходом для України може бути акцентування на освітньому різноманітті (divercity). Умотивовані діти повинні навчатись у гімназіях з 5-го класу, як це уже було в незалежній Україні, учні з меншими навчальними запитами мають право на адекватну програму без обов’язкових перевантажень. Якщо все ж є потреба у створенні ліцеїв, то реформування варто перенести на мирний час, адже зараз це лише додатковий стрес для учнів, батьків і громад. А ще було б добре переосмислити історію просвіти і зосередитись на навчанні дорослих. Це б дозволило більше згуртувати громади й дати людям інструменти для виживання під час війни та після неї.
Ксеня Смірнова, учителька, тренерка НУШ.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 06.07.2023