Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій визначного українського поета Василя Стуса (1938–1985) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків і позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
Василь Стус почав писати поезії під час навчання на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту м. Сталіно (Донецька) й служби в армії.
Його перша добірка поезій з напутнім словом Андрія Малишка була опублікована в «Літературній газеті» у 1959 році, а перша збірка – «Круговерть», вийшла у 1965. Наступні – «Зимові дерева» (1970), «Веселий цвинтар» (1971) та «Час творчості / Dichtenszeit» (1972) були видані за кордоном.
Поезії, написані у 1971–1977 роки, що увійшли до збірки «Палімпсести», вийшли друком в Україні лише у 1986.
Загалом Василь Стус створив близько тисячі поетичних творів і зробив близько 400 перекладів зарубіжних авторів, залишив чималу епістолярну спадщину. Деякі свої табірні вірші та переклади поетові вдавалося передавати на волю через листи, однак до рук отримувачів доходили не всі, бо їх більшість конфісковували. Однією з найбільших літературних втрат Василя Стуса є збірка «Птах душі». У ній налічувалося близько 300 оригінальних і перекладних творів. Доля цієї збірки достеменно невідома.
Останні тексти поета – це таборові блоги (так їх називає автор книжки «Справа Василя Стуса» історик Вахтанг Кіпіані) з роздумами Стуса про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібненьким почерком на тонких смужках технічного паперу. Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона змогла на собі вивезти тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».
Для поезії Василя Стуса характерні ліричність, мелодійність, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Програмним для поета став вірш «Як добре те, що смерті не боюсь», у якому сконцентровано його життєве кредо.
В останні роки у листах до рідних поет висловлював думку про те, що йому «не личить римувати» – мовляв, це дитячі забавки. З цим узгоджуються свідчення товаришів по табору про те, що остання, конфіскована збірка «Птах душі» майже цілком була написана верлібром. А коротке вступне слово (передмова до збірки «Зимові дерева»), датоване В. Стусом 1969 роком під виразною назвою «Двоє слів читачеві», дає бачення самого поета й громадянина, котрий чесно окреслює свої життєві пріоритети і творчі настанови: «...Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще – ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи!..».
Після смерті Стуса в Україні побачили світ його збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (1992), «І край мене почує» (1992), «Феномен доби» (1993), куди увійшли вірші, написані поетом у 1970–1971 рр., а також «Твори» в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994–1995) і спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…».
Василя Стуса часто називають «людиною без шкіри», «оголеним нервом і сумлінням», а все тому, що він гостро відчував фальш, брехню, чужий біль і не замовчував правду. Слушно сказала про нього Олена Саннікова – автор повістей «Колимська казка», «Попередній висновок», спогадів «Почути ближнього через тюремну стіну» та перекладів віршів Василя Стуса: «Справжній поет вищий за те, щоб звинувачувати народ. Протест проти свавілля влади, проти жорстокості та підлості, проти агресії – це так. Але не проти народу. Головні вороги в нього – це самі людські гріхи, які у всі часи і в усіх країнах були ворогами людини, особистості… і головними ворогами виявляються підлість, брехня, наклеп, дурість людська… І, на жаль, ніяка революція, жодна перемога у війні цих ворогів не переможе. Тільки сама людина, яка виростила сама себе і протиставила себе силам зла і злу як такому».
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 28.05.2024