У найстаріших освітніх закладах світу історія об’єднань студентів за етнічною ознакою налічує сторіччя. Традиція ця - радше неформальна: свого часу представники певної національності які навчаються за кордоном згуртовувалися задля збереження рідної мови і культури.
З розвитком університетської автономії частина спільнот перестали бути просто гуртками (як-от: єврейська, російська, азійська) і перетворилися на формалізовані об`єднання усебічного вивчення і промоції певних країн при дослідницьких центрах чи кафедрах, членство у яких вимагає щорічного символічного внеску.
Амбіції такого розмаху плекає й Українське товариство Оксфордського університету, яке нині саме шукає кошти на створення посади старшого дослідника українських студій.
У разі успіху діяльність спільноти не лише закладе фундамент для створення Центру з вивчення україніки у найвідомішому британському університеті, але й практично допоможе абітурієнтам-дослідникам, стверджує голова товариства Анжела Євгеньєва: "Із започаткуванням такої посади більше українських студентів буде зараховано в університет, тому що коли університет приймає рішення про те, чи студент зараховується, він також зважає на ресурс. Якщо на сьогодні є лише кілька людей, спроможних керувати науковою роботою, що стосується України, то, звісно, вони не зможуть прийняти більше людей, ніж у них є наукових кадрів".
За сім років існування Українське товариство Оксфордського університету заявило про себе низкою заходів, останній з яких – міжнародна дводенна конференція "Модель України" за участі канадських меценатів.
"Найбільшим здобутком є те, що товариство дуже регулярно організовує зібрання, дискусії про Україну. Другий елемент – це те, що будь-які українські науковці, які можуть завітати до Оксфорду, завжди мають український осередок, куди звернутися. Ми завжди радо допомагаємо з організаціями лекцій, презентацій, дискусій. Ми намагаємося і допомагати українському посольству у Лондоні, коли відбуваються візити офіційних осіб. Зокрема, ми мали нагоду організовувати візит міністра освіти до Оксфорду у січні 2011 року", - розповідає Анжела Євгеньєва.
Якщо українські студентські спільноти британських Оксфорду чи Кембриджу можна назвати впливовими у науковому та навіть політичному сенсі, то їхніх північноамериканських побратимів – у США чи Канаді – навряд чи.
На прикладі Гарвардського університету Наталія Бугайова, студентка магістратури Школи державного управління імені Кеннеді, пояснює, у чому річ: "Українців мало, і чомусь вони мало між собою спілкуються. Та й у Школі державного управління імені Кеннеді мало знають про Україну. У нас є клуби всіх країн і з усіх країн приїжджають прем’єр-міністри, принци, з України ж – нікого".
Восени цього року Бугайова разом із однодумцями планує започаткувати клуб студентів-представників пострадянських країн, адже наявне товариство українців у Магістерській школі мистецтв та наук Гарварду не надто славиться активною суспільною діяльністю, у той час як тамтешній Інститут Українських Студій приділяє увагу виключно фольклористиці та історії – питанням, що, вочевидь, найбільше хвилюють діаспорян-меценатів.
За матеріалами: Deutsche Welle
Дата публікації: 27.05.2011