Підліткові і юнацькі групи: методика соціальної діагностики. Реферат

Загальна характеристика соціального діагнозу об’єднань неповнолітніх. Соціальний діагноз в роботі соціального педагога з групами неповнолітніх різної спрямованості. Соціальний діагноз неформальних об’єднань

1. Загальна характеристика соціального діагнозу об’єднань неповнолітніх

Під групою неповнолітніх розуміють сукупність осіб, які взаємодіють один з одним таким чином. Що кожний з них впливає на інших і сам знаходиться під їх впливом. Групи бувають формальні та неформальні. Діагностика підліткових і юнацьких груп має на меті визначення спрямованості групи, її складу, структури взаємостосунків, установок і орієнтації.

До кількісних показників, що діагностуються, відносять: віковий і чисельний склад групи; соціальний і статевий склад; тривалість її існування, частоту і тривалість зустрічей членів; місця зустрічей; рівень групового розвитку на основі само-діагностики; відповідальність за групову діяльність.

До якісних показників, що діагностуються, відносять: підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в її ефективності і результативності; характер, цілі, мотиви і спрямованість діяльності; рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності, групової прийнятності; внутрішньо-групова структура; типи спілкування і відносин; групові інтереси, потреби і способи їх задоволення, норми і цінності. Кінцевою метою діагнозу груп є визначення способів дії на групу. Процедура діагностики в даному випадку може здійснюватися і психологом за клопотанням соціального педагога.

До числа методів, які може використовувати соціальний педагог, можна віднести спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, метод експертних оцінок і т. п. Вибір методів діагностики визначається метою обстеження і обмеженнями (за часом, ресурсами, професійною компетентністю і т. п.).

У діяльності соціального педагога використовується паспортизація підліткових і юнацьких груп. Паспорт неформальної підліткової групи заповнюється в результаті аналізу бесід з її членами, зіставлення інформації, одержаної від різних підлітків. Проводиться як взаємо-доповнення, так і виключення помилкової інформації. І тільки у крайньому випадку можливе застосування методу "включеного спостереження", які припускають, що дослідник по віку і характеру поведінки особливо не виділяється серед членів неформальної групи.

Систематизація паспортів підліткових і юнацьких груп може проводитися не тільки за критерієм спрямованості, але і за їх територіальною приналежністю, місцем проживання чи навчання.

У програму діагностики групи включається комплекс методик, призначених для вивчення особових особливостей лідера (лідерів) даної групи. Лідер часто визначає спрямованість групи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності групи.

Самостійним напрямом виступає діагностика соціального оточення, в якому живе і діє та або інша група. Увага концентрується на уточненні місця і ролі групи в структурі того або іншого колективу, суспільства загалом. У рамках проведення діагностичних процедур необхідно особливо виділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування - виявити можливі позитивні моменти в роботі з тією або іншою групою.

Послідовність ранжується за наступними позиціями:

• як змінюються інтереси і потреби;
• стійкість;
• майбутнє.

2. Соціальний діагноз в роботі соціального педагога з групами неповнолітніх різної спрямованості

Існує достатньо багато типологій (класифікацій) за спрямованістю діяльності груп неповнолітніх. Зупинимося на двох з них.

Одна з найпоширеніших типологій припускає розподіл існуючого різноманіття груп:

• на просоціальні, спрямованість яких узгоджується із заохочуваними суспільством цінностями і установками. Позитивні групові норми привносяться з соціального середовища, формуються і зміцнюються в процесі соціально значущої навчальної, трудової і суспільної спільної діяльності;
• асоціальні, спрямованість яких не узгоджується з цінностями і нормами, що встановились в суспільстві. Члени цих груп ведуть сумісний асоціально-кримінальний спосіб життя і скоюють різні правопорушення. Спільна асоціально-кримінальна діяльність характеризується в цих групах соціальним відчуженням, відособленням, протистоянням;
• при відповідному рівні розвитку і організованості асоціально-кримінальної діяльності асоціальні групи можуть скоювати злочини, і тоді вони перетворюються на криміногенні, або злочинні, групи, які характеризуються більшою замкнутістю, круговою порукою, злочинною діяльністю, вираженим зіставленням себе іншим групам. Між-особові відносини в таких групах опосередковуються асоціальними або антигромадськими цінностями і ведуть до деперсоналізації особи.

3. Соціальний діагноз неформальних об’єднань

Під терміном "неформальна група" позначають відразу кілька об’єктів, соціальна природа яких є різною:

• По-перше, це угрупування переважно підліткові, всередині яких організаційні відносини виражені або дуже слабо, аабо, навпаки, дуже сильно із загрозою використання фізичної сили. Самоціллю подібних неформальних спільностей у більшості є спілкування, а головним внутрішнім принципом – групова солідарність. Такі неформальні "тусовки" служать засобом самовизначення, тією групою, завдяки якій неповнолітній знаходить своє місце у відношенні "я-ми-вони".
• По-друге, до неформалів на сьогодні відносяться учасники різних самодіяльних об’єднань. Серед них – екологічні групи, історико-культурні об’єднання і політичні клуби.
• По-третє, до неформальних організацій часто відносять тих, хто включений у масові національні та суспільні рухи

Неформальні групи можуть бути організовані як у рамках формальних, так і поза ними. Перші є у рамках певних організацій, другі – існують незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів, психофізіологічних характеристик, особистої симпатії. Контакти в таких групах є глибші й ширші, більш значущі для індивідів. Саме такі групи справляють суттєвий вплив на соціалізацію особистості.

Причинами створення неформальних об’єднань є:

• реакція на недоліки роботи з молоддю;
• проблеми соціальної структури в державі;
• наслідки бюрократії та формалізму;
• прагнення проявити самостійність;
• прагнення задовольнити потреби й інтереси;
• необхідність у спілкуванні;
• особливості молодіжної свідомості й розвитку.

Соціально-педагогічним впливом на спрямованість і діяльність неформальної групи можна виділити: через поведінку лідера, введення в групу осіб, які мають про-соціальну спрямованість, через переорієнтацію діяльності.

Соціальний діагноз неформальних об’єднань здійснюється за наступною технологією:

І етап:

• ознайомлення з групою, його лідером;
• постановка мети і завдань;
• виділення предмету діагностики; вибір основних показників і критеріїв.

ІІ етап:

• вимірювання і аналіз отриманих кількісних та якісних показників.

ІІІ етап:

• підсумок, оформлення висновків і постановка соціального діагнозу неформальної групи.

Література

1. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 272с.
2. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і методика соціальної роботи. — М., 1994.
3. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200с.
4. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. - К., 2000. - 372с.
5. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М., 1993.

Дата публікації: 25.05.2012