Соціальна робота: соціально-діагностичні методи. Реферат

Вимоги, що ставляться до застосування методів діагностики. Характеристика методів діагностики

Вимоги, що ставляться до застосування методів діагностики

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, слід назвати валідність, надійність, однозначність, точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог.

• По-перше, перевагу має найбільш простий метод і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють отримати бажаний результат. Просте опитування іноді може виявитися більш ефективним, ніж складні тести.
• По-друге, метод має бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.
• По-третє, технологія застосовування методів повинна бути чіткою і зрозумілою. Вона повинна настроювати клієнта на його довірливе відношення до соціального працівника, на співпрацю, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.
• По-четверте, умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.

Характеристика методів діагностики

Ці та інші вимоги реалізуються в діагностиці за допомогою використання спеціальних прийомів або методів. Вони можуть бути різними і застосовуватися залежно від конкретних цілей і завдань дослідження. Серед них:

• методи статистичного, структурного аналізу;
• методи вимірювань;
• моделювання (конструювання);
• прогнозування.

У своїй сукупності всі вказані методи складають певну систему.

Спостереження - метод пізнання і дослідження, який використовується при вивченні зовнішніх проявів поведінки людини без втручання в протікання його діяльності. Соціально-педагогічний нагляд вимагає певної підготовки: щоб успішно вивчати поведінку, потрібно виробити вміння точно спостерігати за всіма зовнішніми проявами (дії, рухи, мова, міміка), а головне, навчитися правильно тлумачити їх соціальне значення. Вивчення поведінки дитини в мікросоціумі не зводиться до випадкових наглядів над окремими діями, висловами. Тільки систематична, ретельно продумана фіксація вчинків і висловів може розкрити дійсні особливості особи і закономірності її становлення.

Спостереження звичайно проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності та спілкування. Коли потрібно, вчинки і слова спостережуваного записуються, ретельно аналізуються. Перед спостереженням необхідно скласти план, що передбачає те, на що треба звернути особливу увагу.

Бесіда - у соціально-педагогічній роботі метод отримання і коректування інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, що є важливим способом проникнення у внутрішній світ особи і розуміння її затруднень. Успіх бесіди залежить від заздалегідь встановленого контакту; від ступеня її підготовленості; від уміння соціального педагога вибудовувати бесіду. Початку бесіди передує короткий вступ, де висловлюються тема, цілі і задачі опиту. Потім пропонуються питання найпростіші, нейтральні за значенням. Складніші питання, що вимагають аналізу, роздумів, активізації пам'яті, розміщуються в середині бесіди. При цьому перехід до нового напряму бесіди повинен супроводжуватися поясненнями, перемиканнями уваги.

Анкетування - метод множинного збору статистичного матеріалу шляхом опиту клієнтів. Анкета може бути розрахована на отримання матеріалу, що стосується або безпосередньо випробовуваної, або іншої особи. Анкетний матеріал розкриває переважно кінцевий результат, а не динаміку процесу. Вживання анкетного методу обмежено у вивченні емоційної і вольової сфери людини, оскільки словесні вислови про емоції і бажання - не емоційні переживання і вольові дії. Для успішності анкетування велике значення мають нормальне самопочуття клієнта, певний інтерес і відсутність упередженості до випробування, довір'я до дослідника.

При складанні анкети важливо враховувати її зміст і форму. За змістом анкета повинна охоплювати тільки певну проблему. Кожне питання обов'язково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів вислову. Додаткові питання краще всього формулювати словами "чому саме так?". Це дозволяє при обробці одержаних даних зробити не тільки кількісний, але і якісний аналіз.

При складанні анкет використовуються питання:

• про факти свідомості (виявлення думок, побажань, очікувань, планів на майбутнє і т. п.). Будь-яка виказана при цьому думка є оцінюючою думкою і носить суб'єктивний характер;
• про факти поведінки (вчинки, дії, результати діяльності);
• соціально-демографічного характеру (питання, що виявляють стать, вік, національність, освіту, професійне, сімейне положення);
• на виявлення рівня інформованості і знання (питання екзаменаційного типу, що містять завдання, експериментальні або ігрові ситуації, рішення яких вимагає від клієнта певних знань, навиків, а також знайомства з конкретними фактами, подіями, іменами).

За формою питання можуть бути:

• закритими (з приведенням повного набору варіантів відповідей);
• відкритими (не містять підказок і не "нав'язують" варіант відповіді, тому за допомогою відкритих питань можна зібрати більш багату за змістом інформацію);
• прямими;
• непрямими.

Інтерв'ю передбачає наперед підготовлені питання, адресовані кожному конкретному клієнту. Інтерв'ю організовується і спрямовується так, щоб максимально пристосувати питання до можливостей відповідаючого.

Вимоги до організації інтерв'ю:

• проведення інтерв’ю в звичних для особи умовах або в умовах, пов’язаних з предметом опиту (домашня або робоча обстановка);
• визначення достатньої кількості часу;
• усунення або зменшення впливу третіх осіб;
• формулювання питань, розраховане не на читання, а на ситуацію бесіди (розмовний стиль).

Види інтерв'ю:

• вільне інтерв’ю (проводиться без наперед підготовленого опитувальника або розробленого плану, визначається тільки тема; напрям бесіди, її логічна структура, послідовність питань, формулювання яких залежать від індивідуальних особливостей того, хто проводить інтерв’ю; одержана інформація не потребує статистичної обробки; інформація цінна і цікава своєю унікальністю);
• фокусуюче інтерв’ю (його метою є збір думок, оцінок з приводу конкретної ситуації; учасників інтерв'ю наперед знайомлять з предметом бесіди, питання також готують наперед; кожне питання обов’язкове, хоча їх послідовність може мінятися);
• формалізоване інтерв’ю (строго регламентоване детально розробленими запитальником та інструкцією);
• стандартизоване інтерв’ю (переважають закриті питання);
• інтерв’ю з відкритими питаннями (за часом більш витратна форма дослідження).

Метод експертної оцінки заснований на анкетуванні або інтерв’юванні, за допомогою яких виявляється інформація, що відображає знання, думки, ціннісні орієнтації і установки клієнтів, їх відношення до подій, явищ дійсності. На практиці використовується в ситуаціях, коли та або інша проблема потребує оцінки компетентних осіб - експертів, що мають глибокі знання про предмет або об’єкт дослідження.

Досвід осіб іменується експертним, а результати опитів - експертними оцінками. Процедура опиту експертів може бути очною або заочною. Одна з найпростіших форм експертного діагнозу - обмін думками всіх експертів за "круглим столом", де відбувається виявлення домінуючої позиції з дискутуючого питання. Оптимальне число експертів за "круглим столом" - не більше 12 чоловік.

Подібна форма вироблення загальної думки або оцінки здійснюється по схемі, коли кожний учасник "круглого столу" бере на себе певну роль:

• "генератор ідей" - активно висуває всілякі припущення про діагностоване явище;
• "селектори" - оцінюють і відбирають найзначущі ідеї, що висуваються "генераторами ідей";
• "стимулятори" - стимулюють "генераторів ідей" до вироблення різних оцінок, формулюючи все нові і нові припущення;
• "регулятори" - стежать за тим, щоб полеміка не набувала хаотичного характеру, залишалася в рамках об’єктивного обговорення; не переходила в русло взаємної оцінки компетентності один одного;
• "президент "круглого столу" - утримує увагу експертів на центральній темі дискусії.

Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не вдасться виробити деяку більш-менш узгоджену оцінку. Узагальнена оцінка може складатися на основі аналізу і узагальнення письмових думок експертів з тієї або іншої проблеми.

Варіантом методу експертних оцінок виступає метод експертного прогнозу. Полягає у виробленні злагоджених думок шляхом багатократного повторення опиту одних і тих же експертів.

Алгоритм використовування даного методу:

• перший опит експертів;
• узагальнення результатів;
• повідомлення підсумків;
• повторний опит експертів. На цьому етапі можливі варіанти: експерти або підтверджують свою точку зору, виказану на першому етапі, або змінюють свою оцінку відповідно до думки більшості.

Дана схема повторюється 3 - 4 рази, поки не виробляється узгоджена оцінка. При цьому не ігнорується думка тих, хто після неодноразових опитів залишився на своїй позиції.

Параметричний метод полягає в зіставленні двох ключових параметрів: колишнього стану соціальної одиниці ("на вході") і нинішнього стану соціальної одиниці ("на виході"). Різниця між цими двома параметрами є "соціальним ефектом" (реабілітаційний, коректувальний і т. п.) та результатом, що свідчить про ефективність використовування засобів, методик і т. п.

Метод оцінки ефективності (МОЕ) має різновиди:

• а) прямий оцінний метод, коли періодично проводяться усні та письмові (наприклад, за допомогою анкет) опити клієнтів;
• б) параметричний метод, за допомогою якого проводиться зіставлення (порівняння) того, що встановлене клієнту за нормами, нормативами або стандартами, і того, що фактично виконується в процесі соціально-педагогічної діяльності;
• в) поєднання першого і другого варіантів.

МОЕ вельми прагматичний, оскільки дозволяє систематизувати чинники ефективності і чинники неефективності, подавати їх в наочному і осяжному вигляді, наприклад у вигляді відповідних таблиць, а також розробляти і виконувати програми (плани) з вдосконалення діяльності.

При використовуванні даного методу можливий розподіл чинників ефективності на три групи:

• чинники, реалізація яких не залежить від аналізованої системи, структурної одиниці (верхні, зовнішні або "чужі");
• чинники, реалізація яких залежить від даної системи, структурної одиниці (внутрішні);
• що знаходяться на межі зовнішніх і внутрішніх чинників.

Аналіз документів - один з найбільш часто використовуваних методів у соціально-педагогічній роботі. Документи підрозділяються:

• за ступенем персоніфікації - на особисті і безособові;
• залежно від статусу документального дослідження - на офіційні і неофіційні;
• за джерелом інформації - на первинні (включаючи дані, одержані на основі прямого нагляду або опиту) і вторинні (узагальнюючі або що описують первинні документи).

За надійністю інформації офіційні документи більш надійні, ніж неофіційні, а особисті більш надійні, ніж безособові. При використовуванні вторинних джерел важливо встановити їх первинне джерело, оскільки надійність одних документів залежить від надійності інших. Перевірка надійності документа припускає розрізнення і оцінної інформації щодо події, аналіз цільових намірів і мотивів укладача документа, з’ясування загальної обстановки, в якій складений документ.

Даний метод економічний, дозволяє оперативно одержати фактографічні дані про об'єкт, які в більшості випадків носять об’єктивний характер.

До числа основних обмежень методу можна віднести наступні:

• облікова і звітна інформація не завжди буває достовірною і потребує контролю за допомогою спостережень і опитів;
• окремі блоки інформації дуже швидко застарівають;
• цілі створення документів частіше за все не співпадають з тими завданнями, які вирішує дослідник, інформація, що міститься в документах, не є переробленою, переосмисленою;
• переважна більшість даних у відомчих документах не містить інформації про свідомість, мотиви, ціннісні установки, спрямованість людини.

Тестування - дослідницький метод, в основі якого лежать певні стандартизовані завдання. Можуть використовуватися різноманітні тести: розвитку, загальної результативності, психометричні, графічні, асоціативні тести та ін. Більшість тестів включає інструкцію для клієнта з виконання завдань, власне самі завдання, ключ до розшифровки одержаних результатів, інструкцію по інтерпретації результатів, методику навчання того, хто "читатиме" тест, інструкцію по повторному висновку.

Біографічний метод - один з методів, що часто використовуються в соціальній педагогіці. Перевага віддається "соціальним біографіям", які дозволяють на основі аналізу особистих документів досліджувати суб’єктивні сторони суспільного життя. Фіксуються особисті відносини людини до тих соціальних процесів, соціально-психологічних ситуацій, в які він був включений опосередковано або безпосередньо.

Існують різні джерела біографічних даних:

• спрямовані інтерв’ю;
• свідоцтва родичів;
• різного роду листування;
• фотографії;
• автобіографічні фрагменти;
• повідомлення про своє життя в цілому, про окремі етапи або життя яких-небудь родичів.

Всі ці джерела дають можливість з різним ступенем глибини і узагальненості виявити специфіку життєвого досвіду людини в процесі сумісної життєдіяльності з іншими людьми, при включенні його в які-небудь соціальні групи.

При використовуванні методу "соціальних біографій" слід враховувати два моменти:

• "ефект дистанції" (після певного часу людина може інакше оцінювати ті або інші події свого і чужого життя);
• необхідність аналізу одержуваної від індивіда інформації, оскільки витягнуте з неї значення, як правило, не співпадає з тим, який в неї спочатку вклав суб’єкт.

Варіант цього методу - сімейна біографія. Вивчення історії конкретної сім’ї дозволяє виявити внутрішні чинники, що впливають на становлення і соціальне функціонування людини, виділити механізми трансляції процесу соціалізації (стилю, рівнів, моделей поведінки, ціннісних орієнтації, життєвих позицій і т. п.).

Дієвими є й інші методи соціально-педагогічної діагностики: ситуаційний аналіз, методи обробки даних, контент-аналіз та ін.

Література

1. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 272с.
2. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і методика соціальної роботи. — М., 1994.
3. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200с.
4. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. - К., 2000. - 372с.
5. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М., 1993.

Дата публікації: 25.05.2012