Соціальні норми та відхилення. Реферат

Поняття норми і відхилення від норми в соціальній педагогіці. Виховні організації як провідний фактор соціалізації особистості

В різних суспільствах (в залежності від рівня економічного та культурного розвитку) існують різні поняття норми, а також відповідно різні ставлення до тих людей, які якимось чином виділяються з цієї норми. В плані соціальних стосунків, поняття норми залежить також від історії та культури людей, їх національності.

Поняття норми є змінним, але закономірністю є те, що чим демократичніше суспільство, тим терплячішим воно є до будь-яких відхилень. Тоталітарні ж режими в усі часи переслідували будь-які прояви нестандартної поведінки.

Норма – це деяке ідеальне утворення, умовне позначення об’єктивної реальності або деякий середньостатистичний показник, що характеризує реальну дійсність, але в ній здебільшого не існує.

Кожна норма має свої показники та характеристики. Все те, що не відповідає показникам називається відхиленням від норми. Усі відхилення поділяються на позитивні і негативні. Наприклад негативним відхиленням від норми є розумова відсталість, а позитивним – талановитість чи обдарованість. Негативні відхилення від норми призводять до занепаду особистості, групи, суспільства, в той час коли позитивні сприяють їх розвитку.

Розрізняють наступні типи відхилень.

І. Фізичні відхилення, що характеризуються медичними показниками. Для кожної вікової групи є свої показники у віці, рості, об’ємі грудної клітки, що є характеристикою фізичного здоров’я. Фактично ці показники є ідеальними. Так, за даними Міністерства Охорони Здоров’я в Україні в перший клас приходить 20-25 відсотків здорових дітей, в той час коли закінчують школу здоровими лише 2-4 відсотки. За даними МОЗ на 1999 рік, в Україні кожна 5 дитина народжується з відхиленням, а 5-8 процентів новонароджених мають серйозні патології.

Існує багато класифікацій фізичних відхилень.

В 1980 році Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) прийняла британський варіант тризіркової шкали обмежених можливостей який ратифікувала і Україна:

• а) нездужання – будь-яка втрата або аномалія фізичних чи фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певні види діяльності;
• б) обмежена можливість – будь-яке обмеження або втрата внаслідок певного дефекту здатності виконувати діяльність в межах того, що вважається нормою для людини;
• в) недієздатність – відсутність можливості виконувати більшість дій які є в нормі для фізично-здорової людини.

ІІ. Психічні відхилення – це відхилення, пов’язані з розумовим розвитком людини чи недоліками її психіки. До даного типу відхилень відносяться насамперед такі відхилення:

• а) затримка психічного розвитку;
• б) розумова відсталість (олігофренія). Розумова відсталість буває в легкій (дебілізм) і глибокій (ідіотизм) формах;
• в) порушення мови (від заїкання і порушення вимови до порушення письма і читання);
• г) порушення емоційно-вольової сфери (суїцид);
• д) обдарованість – це певне позитивне поєднання здібностей, що забезпечує успіх у виконані будь-якого виду діяльності.

Для встановлення наявності фізичних або психічних відхилень при держадміністраціях створюються постійно діючі психолого-медико-педагогічні комісії (з розрахунку одна комісія на 10000 дітей).

Завдання комісії:

• Проведення в ранньому віці психолого-медико-педагогічних комісій.
• Виявлення особливостей розвитку дитини.
• Задоволення права дитини на одержання освіти.
• Консультування батьків та усіх тих хто в силу своєї професії пов’язані роботою з людьми, які мають певні відхилення.

До складу комісії з психолого-медико-педагогічного обстеження обов’язково входять: психолог, психіатр, невропатолог, ортопед, окуліст, терапевт, фізіотерапевт, олігофренопедагог, тифлопедагог, сурдопедагог, юрист та соціальний педагог. Особливі повноваження при цьому надаються психологу та соціальному педагогу.

ІІІ. Педагогічні відхилення – дане поняття стосується стандартів які визначають рівень освіти та виховання (норми одержання чи неодержання освіти та виховання). Педагогічна норма являє собою прийняті стандарти загальної освіти, відповідно до яких кожна дитина повинна одержати початкову, неповну і повну середню освіту. Відхилення від педагогічних норм пов’язується найчастіше з тим, що діти не можуть одержати відповідну освіту через обставини, що склалися, або не хочуть це робити.

Педагогічні відхилення спостерігаються як в отриманні загальної освіти, так і в отриманні професійної освіти.

Різновидом педагогічних відхилень є соціальні відхилення. Соціальні відхилення пов’язують з поняттям соціальна норма. Соціальна норма – це правила, зразок діяльності або міра допустимої (дозволеної або обов’язкової) поведінки людей чи соціальних груп, що склались в даному суспільстві. Це модель поведінки прийнята для даного соціуму.

Усі соціальні норми поділяються на універсальні (притаманні усім членам суспільства) та індивідуальні або приватні (регулюють певну сферу професійної діяльності або особистого життя). Соціальні норми також розподіляються за сферами в яких вони існують (політичні, правові, моральні, релігійні і т. д.). Для регулювання соціальних норм кожне суспільство вводить певні соціальні обмеження (міфи, табу, релігійні догмати, традиції, обов’язки).

Соціальні норми для дітей виступають фактором виховання, а для дорослих є фактором існування будь-якого суспільства (без цих норм суспільство гине).

Соціальні норми як правило дотримуються через:

• соціалізацію особистості;
• через застосування певних санкцій.

Тенденції до відхилення у поведінці мають і свою історію.

З соціальними відхиленнями пов’язують такі поняття як "важкий, важковиховуваний та девіант". Основними видами соціальних відхилень в соціальній педагогіці вважаються:

• а) сирітство.
• б) девіантна поведінка: алкоголізм, наркоманія та ін.

Варто пам’ятати, що чистих відхилень від будь-якої норми не існує. Основні напрями роботи з відхиленнями це профілактика та реабілітація.

На сьогоднішній день існують наступні теорії відхилень від норми які пов’язуються з джерелами їх виникнення (біогенні, психогенні чи соціогенні). У педагогіці та психології ці теорії представлені у вигляді:

1) Медична теорія – усі відхилення у поведінці людей відображають їхні внутрішні больові процеси, тобто невідповідність поведінки нормам прийнятим у суспільстві, зумовлюється патологією у здоров’ї.

Причинами відхилень у поведінці згідно даної теорії є:

• ендокринні порушення;
• порушення в рості, розвитку та дозріванні (акселерація та недорозвиненість);
• генетичні відхилення;
• мозкові порушення.

Негативним у цій теорії є те, що у ній абсолютно не враховується вплив навколишнього середовища.

2) Соціальна теорія, розроблена на основі теорії психоаналізу і ініційована самими людьми з обмеженими можливостями. Суть цієї теорії полягає в тому, що обмежені можливості окремих громадян є наслідком різних видів дискримінації у конкретному суспільстві або групі людей.

3) Теорія соціальної корисності людей – людину з обмеженими можливостями (тобто людину з відхиленнями) можна навчити і використати для блага суспільства, такі люди являють дешеву робочу силу і поряд з цим зобов’язані самі себе забезпечити. Ця теорія не враховує тих проблем, що пов’язуються власне із здоров’ям людини, а також світогляду людини з обмеженими можливостями. По іншому цю теорію називають "теорія використання".

Будь-яке суспільство є не простою сукупністю окремих індивідів, а являє собою складну систему окремих соціальних груп населення. Перше чітке визначення групи дав англійський філософ Томас Гобі наприкінці ХVІІІ ст. Група, на його думку, це певна кількість людей (не менше трьох), об’єднаних спільними інтересами або спільною справою, спільними ознаками (соціальна спільність людей що має певну мету).

Належність до тієї чи іншої групи визначається за такими ознаками:

• а) спосіб життя;
• б) усвідомлення та дотримання прав та обов’язків;
• в) особисті якості, переконання, цінності та ідеали;
• г) ставлення індивіда до інших людей та навколишнього середовища.

Усі соціальні групи поділяються на:

• великі – довготривалі, сталі соціальні спільноти, які існують в межах усього суспільства – суспільні класи, соціальні прошарки, професійні групи, етнічні об’єднання вікові групи. Належність до великої групи може іноді навіть не усвідомлюватись людиною, усвідомлюватись частково або невірно.
• середні групи (локальні) – це територіальні соціальні спільноти (жителі одного міста, регіону та виробничі об’єднання працівників одного підприємства). Територіальні групи збираються стихійно, а виробничі – свідомо для досягнення певних цілей.
• Малі групи – це соціальні спільноти, які об’єднують невелику кількість (від 3 до 9 чоловік): сім’ї, компанії, первинні навчальні або виробничі колективи.

Окрім того, усі групи поділяються на:

• А) Формальні – існують відповідно до чинного законодавства у вигляді організацій та об’єднань для досягнення мети яку ставить перед собою дана організація чи об’єднання.
• Б) Неформальні (про-, а-, антисоціальні) – складаються на основі спільних інтересів або власних уподобань членів груп, які можуть не співпадати з інтересами формальних груп чи організацій, а іноді і з інтересами суспільства.

Для соціалізації особистості важливе значення має її участь як у формальних, так і неформальних групах. Соціальні групи, які здійснюють виховний вплив на особистість називаються виховними організаціями.

Виховна організація – це різновид соціального об’єднання людей одного або різного віку, основною метою якого є виховання особистості.

Усі виховні організації поділяються:

1) за принципом вибору на:

• а) обов’язкові (загальноосвітні школи);
• б) добровільні (клуби, об’єднання);
• в) примусові (виховні та виправні колонії, спеціалізовані школи).

2) за юридичним статусом:

• а) державні;
• б) недержавні (громадські, комерційні, конфесійні, приватні).

3) за відомчою належністю на:

• а) ті, що відносяться до органів Міністерства Освіти (загальноосвітні школи, клуби);
• б) ті, що відносяться до Міністерства Охорони Здоров’я (санаторії, спеціалізовані школи);
• в) ті, що відносяться до Міністерства Внутрішніх Справ (виховні колонії).

4) за рівнем підпорядкованості:

• а) загальнодержавні;
• б) регіональні;
• в) місцеві.

5) за ступенем відкритості:

• а) відкриті (загальноосвітні школи);
• б) напіввідкриті або інтернатного типу;
• в) закриті (спеціальні школи і виправно-трудові колонії).

6) за функціями:

• а) навчальні;
• б) освітні;
• в) розвиваючі;
• г) суспільно-орієнтовані.

7) за тривалістю існування:

• а) постійні;
• б) тимчасові.

8) за віком:

• а) одновікові;
• б) різновікові;
• в) дитячі;
• г) різні.

9) за статтю:

• а) одностатеві;
• б) різностатеві.

Основними функціями виховних організацій є:

• залучення людини до загальної культури людства;
• створення умов для індивідуального розвитку та духовно-цілісної орієнтації особистості;
• автономізація поколінь;
• диференціація вихованців, відповідно до суспільної та професійної структури людства.

У процесі соціально-контрольованої соціалізації окремої групи людей виховні організації відіграють значну роль, оскільки саме в них відбувається власне соціальне виховання.

З огляду на визначення соціальної групи та виховної організації, соціальне виховання у виховній організації – це контрольований процес соціалізації, який здійснюється у спеціально створених виховних організаціях і сприяє розвитку позитивних якостей та можливостей особистості, що є цінними для суспільства.

Соціальне виховання у виховних організаціях складається з трьох взаємопов’язаних процесів:

1) організація соціального досвіду:

• а) організація життєдіяльності групи;
• б) організація взаємодії членів групи;
• в) стимулювання діяльності;
• г) вплив на мікрогрупи в межах групи.

2) освіта:

• а) систематичне навчання (засвоєння досвіду);
• б) пропаганда і поширення культури;
• в) стимулювання самоосвіти.

3) індивідуальна допомога людині:

• а) допомога у вирішені власних проблем;
• б) створення виховуючи ситуацій;
• в) стимулювання або заохочення самовдосконалення.

У різних виховних організаціях співвідношення значимості та ваги цих процесів є різним.

Література

1. Азаров Ю. П. Семейная педагогика. – М., 1989.
2. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч. -метод. бюллетень (Спец. выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.
3. Алмазов Б. Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988.
4. Антология социальной работы. – Т. 1. – М., 1994.
5. Галагузова М. А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С. 212-227.
6. Гребенников И. В. Основы семейной жизни. – М., 1991.
7. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.
8. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М. С. Певзпер. – М., 1966.
9. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М. А. – М. – 2000.
10. Социальные отклонения. –М., 1984.
11. Турчапинова Ю. И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987.
12. Ушинский К. Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т. 4. –М.: Педагогика, 1989. –С. 39-40.

Дата публікації: 25.05.2012