Соціальна педагогіка як наука. Реферат

Соціальна педагогіка як наука і мистецтво. Предмет і завдання соціальної педагогіки. Її структура і функції. Загальні категорії і специфічні поняття. Соціальна педагогіка як професія

Соціальна педагогіка – це наука про соціально-педагогічні механізми становлення особистості в соціумі. Джерелами соціальної педагогіки є результати досліджень багатьох наук, які вивчають розвиток особистості: філософія, психологія, соціологія, етика, етнографія, історія і інші. Важливим питанням у розвитку соціальної педагогіки виступає питання співвідношення між соціальною педагогікою і соціальною роботою.

У сучасній педагогічній науці розрізняють наступні підходи до відповіді на це питання:

• соціальна педагогіка розглядається як складова частина соціальної роботи. Так, у США і ряді країн Європи не існує професії "соціальний педагог". Тут соціальна робота розглядається як професійна діяльність з надання індивідам, групам допомоги з метою посилення або повернення їм здатності нормального соціального функціонування;
• соціальна педагогіка виступає більш загальною і містить соціальну роботу як складову. Наприклад у Німеччині в багатьох землях існує професія "соціальний педагог", яка передбачає надання освітньої та виховної допомоги;
• соціальна педагогіка і соціальна робота співіснують як дві самостійні але суміжні дисципліни.

З наукової точки зору соціальна педагогіка – це наука яка вивчає процес соціального виховання усіх вікових та соціальних груп населення, інтегрує наукові досягнення суміжних наук і реалізує їх в практику соціального виховання.

Соціальна педагогіка як термін введена в обіг німецьким педагогом Дістервергом в середині 19 століття. Основоположники соціальної педагогіки Ноль і Боймер вважали, що соціальна педагогіка являє собою соціальну допомогу знедоленим дітям і профілактику правопорушень серед неповнолітніх. На думку німецького дослідника П. Наторпа соціальна педагогіка вирішує проблеми інтеграції усіх виховних сил суспільства з метою підвищення культурного рівня населення В Україні провідними теоретиками і практиками соціальної педагогіки традиційно вважалися А. С. Макаренко та В. О. Сухомлинський.

Предметом соціальної педагогіки є дослідження, організація та керівництво впливами соціального середовища на формування духовності людини, групи, суспільства в цілому предметом соціальної педагогіки є формування людини в соціумі:

• формування самостійно діючої, моральної, гармонійної особистості, яка відповідає за вибір життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей у найрізноманітніших сферах (людина-людина, людина-праця, людина-природа, людина-суспільство, людина-сім’я, людина-здоров’я, людина-час, людина-моральність);
• адаптація людини до соціокультурного середовища і середовища до людини;
• виховно-освітня допомога соціальному становленню особистості, підтримка незахищеної особистості;
• сприяння в критичних і екстремальних ситуаціях розвитку життєвих цінностей і відносин особистості.

Метою соціальної педагогіки є створення у соціумі умов для позитивного розвитку особистості, цілеспрямована гуманізація між- та надособових стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.

Основні завдання соціальної педагогіки:

1. Самостійне дослідження та узагальнення досягнень дотичних наук щодо процесу соціального формування особистості, групи, суспільства.

2. Створення умов в соціумі для духовного становлення, розвитку та реалізації в соціумі людини, групи, суспільства.

3. Організація гуманної, демократичної системи соціального виховання в суспільстві.

4. Розробка механізмів регуляції та корекції ставлення:

• а) особистості до себе, іншої особистості, групи, суспільства, природи;
• б) групи до особистості, суспільства, природи;
• в) суспільства до особистості, групи, природи.

5. Дослідження перспектив розвитку соціальної педагогіки в нашій країні та за рубежем.

Прикладні завдання соціальної педагогіки:

• Формувати в свідомості людини любові до ближнього і всього живого, добра, справедливості.
• У випадку кризи ставити за мету вийти з неї, визначити шляхи виходу з цієї кризи, визначити мету життя, навчити людей спілкуванню.
• Розвивати прагнення пізнавати навколишній світ, людину в ньому; розуміти унікальність, духовні та фізичні особливості, права і обов’язки людини в суспільстві.
• Розвивати почуття власної гідності, самостійності і впевненості у собі.
• Навчити людей вирішувати конфлікти опираючись на моральні та правові норми суспільних відносин, які діють у соціумі.

Функції соціального педагога у навчальному закладі:

• Вивчення дитини, її стосунків у сім’ї, групі, колективі, стану в стадії конфлікту.
• Надання допомоги дитині у випадку кризової ситуації.
• Вивчення аналіз та у випадку необхідності корекція соціального виховання спрямованого на дитину.
• Вивчення, узагальнення та пропаганда досвіду соціального виховання.
• Координація та об’єднання зусиль спеціалістів та організацій здатних вирішувати проблеми дитини.
• Спрямування діяльності дитини на самовиховання та саморозвиток.
• Організація нових досліджень в галузі соціальної педагогіки школи.

Усі ці функції стосуються як усіх типів навчальних закладів так і працівників і вчителів у них.

Таким чином, усі функції соціальної педагогіки можна поділити на три групи:

• а) виховна;
• б) соціально-правова;
• в) соціально-реабілітаційна.

Структуру соціальної педагогіки складають:

• а) андрогогіка – наука про навчання і виховання людини протягом усього її життя;
• б) агогіка – наука, що вивчає проблеми попередження відхилень у поведінці;
• в) герогогіка – наука, що вивчає проблеми людей похилого віку;
• г) віктимологія – наука, що вивчає проблеми людей які стали жертвами соціального виховання або насильства.

Соціальний педагог – це кваліфікований спеціаліст який забезпечує інтеграцію цілеспрямованих впливів на особистість, що розвивається і регулює взаємини в системі "особистість-сім’я-суспільство". З іншого боку, соціальний педагог – це фахівець соціального виховання, що здійснює посередництво між людиною і соціальним середовищем з метою розвитку як першої так і другої, а також гармонізації відносин між ними.

Найважливішими особистісними якостями соціального педагога є:

• Комунікативність.
• Екстравертність.
• Гуманізм.
• Високий рівень культури.
• Організаторські здібності.
• Тактовність.

Професійні якості соціального педагога:

• Педагогічна і психологічна освіченість.
• Вміння аналізувати соціальні явища і процеси.
• Усвідомлення власної ролі та місця в суспільному житті країни.
• Здатність забезпечити належним посередництвом в системі особистість-суспільство.
• Вміння працювати в умовах неформального спілкування залишаючись в позиції неофіційного радника.
• Активізувати зусилля осіб з особливими потребами для більш ефективної адаптації їх до життя в суспільстві.
• Вміння виявляти інформацію та належним чином її використовувати.
• Вміння виявляти потреби людей і розробляти новаторські ідеї їх ефективного вирішення.
• Вміння забезпечити міжінституційні зв’язки в суспільстві.
• Вміння виявляти соціальні проблеми, доводити їх до відома громадськості та сприяти їх вирішенню.

З метою повноцінного ефективного виконання обов’язків, соціальний педагог повинен знати:

• Конституцію України.
• Закони України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів.
• Конвенції Прав Людини та Дитини".
• Основи соціальної політики держави.
• Основи таких наук як педагогіка, психологія, валеологія. Володіти соціально-педагогічними методиками.
• Знати правила охорони праці та техніки безпеки.

Найважливішими комунікативними вміннями соціального педагога є:

• Вступати в контакти з людьми різних вікових груп та категорій.
• Легко налагоджувати зв’язки між працівниками різних соціальних служб.
• Здійснювати індивідуальний підхід до дітей підлітків, інвалідів та людей похилого віку які мають специфічні потреби.
• Співпрацювати з дітьми, дорослими, сім’ями, установами та організаціями, підтримуючи дружні або ділові контакти.
• Створювати атмосферу доброзичливості, комфортності та взаєморозуміння.
• Викликати довіру у клієнтів, співпереживати спільно з ними, вирішувати їх проблеми.
• Дотримуватися конфіденційності в стосунках з клієнтом, бути тактовним і коректним у стосунках з ним.
• Спонукати клієнта до ініціативи, творчості, прагнення вирішити швидко і ефективно проблему самостійно.
• Впливати на стосунки між людьми, спілкування.
• Впливати на суспільну думку в мікросоціумі.
• Правильно сприймати, реагувати та враховувати критику.

Уміння саморегуляції:

• Керувати і контролювати свої емоції в будь-якій ситуації.
• Керувати своїм настроєм.
• Бути вимогливим до себе.
• Володіти здатністю витримувати значні нервово-психічні навантаження.
• Вміти поступатися своїми інтересами заради інтересів клієнта.
• Вміти знімати психологічне навантаження після роботи з клієнтом.

Основними вимогами до соціального педагога є:

• Любов до людей і педагогічної діяльності.
• Знання та ерудиція.
• Педагогічна інтуїція та інтелект, загальна культура і моральність, комунікабельність, артистизм, веселість, хороший смак.
• Педагогічний такт – це вміння коректно виходити з цієї ситуації (вирішувати ту проблему) в яку потрапляє соціальний педагог або його клієнт.

Наслідком врахування усіх основних вимог, поставлених до діяльності соціального педагога є хороший результат у вирішені проблем клієнтів. В основі цього хорошого результату є створення сприятливого мікроклімату у сфері "соціальний педагог – клієнт".

Умови створення сприятливого клімату:

• Спільна віра в успіх.
• Вірні або правильні стосунки між соціальним педагогом та клієнтом (врахування педагогічного такту).
• Доброзичливе ставлення до клієнта.
• Сприятливі умови спілкування.
• Зовнішній вигляд соціального педагога.

Важливою складовою професійного становлення професійного працівника є прагнення до самовдосконалення. Бажання особистості піднятись на вершину професіоналізму (за Е. Зеєром) включає 5 основних стадій:

• Оптація – це формування особистісних і професійних орієнтирів, усвідомлений вибір професії.
• Професійна підготовка.
• Професійна адаптація – це первинне входження в професію, засвоєння певної ролі.
• Професіоналізація – формування професійної позиції, кваліфіковане виконання професійних обов’язків.
• Професійна майстерність – це повна реалізація самоствердження особистості в професійній діяльності.

Як і будь-яка інша професія, професія соціального педагога має свої негативні сторони. Однією з них є професійний ризик соціального педагога. Він пов’язується насамперед з несприятливими умовами праці. Цей ризик стосується таких сторін як:

• виконання професійних обов’язків;
• професійне спілкування та особистість соціального педагога.

Незалежно від різновиду роботи яку виконує соціальний педагог, його діяльність пов’язується з підвищеною моральною відповідальністю за життя і здоров’я окремих людей, груп та суспільства в цілому.

Соціально-педагогічна діяльність вимагає надзвичайних психофізичних зусиль спеціаліста при виконані його професійних обов’язків. Однією з основних концепцій діяльності соціального педагога є так звана концепція прийнятого ризику (ризик – небезпека яка може виникнути в будь-яку хвилину).

Найбільш загальними джерелами виникнення ризику є:

• екологічний фактор (штучне середовище);
• гігієнічні і соматичні захворювання (внутрішнє середовище);
• нещасні випадки, кризові ситуації (природне середовище);
• професійні захворювання, нещасні випадки на виробництві (професійне середовище);
• девіації чи суїциди (соціальне середовище).

Соціальним педагогам як і за родом своєї діяльності включені в систему людина-людина, властиве таке професійне захворювання як "синдром емоційного згорання". Термін "синдром емоційного згорання" був введений в 1974 році американським вченим Фрейденбергом для характеристики нервово-здорових людей, які витримують постійне значне психологічне навантаження. Основними ознаками синдрому є:

• а) відчуття емоційного виснаження.
• б) наявність негативних емоцій по відношенню як до клієнта так і до співробітників.
• в) негативна самооцінка.

У результаті проведених досліджень було встановлено, що "синдром емоційного згорання" виникає внаслідок дії трьох основних факторів:

• особистісного (відсутності або перебільшення відчуття особистісної значимості, відчуття самотності).
• рольового (наявність сильної конкуренції або рольової невизначеності).
• організаційного (ненормований робочий день, відсутність здорового мікроклімату, відсутність або надконтроль, недосконалість системи управління в цілому).

Література

1. Азаров Ю. П. Семейная педагогика. – М., 1989.
2. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч. -метод. бюллетень (Спец. выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.
3. Алмазов Б. Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988.
4. Антология социальной работы. – Т. 1. – М., 1994.
5. Галагузова М. А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С. 212-227.
6. Гребенников И. В. Основы семейной жизни. – М., 1991.
7. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.
8. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М. С. Певзпер. – М., 1966.
9. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М. А. – М. – 2000.
10. Социальные отклонения. –М., 1984.
11. Турчапинова Ю. И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987.
12. Ушинский К. Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т. 4. –М.: Педагогика, 1989. –С. 39-40.

Дата публікації: 22.05.2012