Методика роботи соціального працівника. Реферат

Методика роботи соціального працівника та педагога з групами різного спрямування. Взаємодія соціального педагога з дитячими та молодіжними організаціями

Методика роботи соціального працівника та педагога з групами різного напрямку

Для того, щоб працювати із неформальними групами, потрібно чітко усвідомити до якої саме категорії вона належить, тобто доміно коротко зупинитися на класифікації. На сьогоднішній день існує чимало різних типологій, найбільш цікавими є наступні дві.

Перша, і найбільш поширена типологія пропонує ділити існуюче різноманіття неформальних груп на:

про-соціальні, діяльність яких узгоджується із суспільними цінностями та установками;
асоціальні, діяльність яких не узгоджується із суспільними цінностями та нормами. Члени цих груп ведуть асоціально-кримінальний спосіб життя і здійснюють різні правопорушення;
кримінальні, яким характерно здійснення кримінальної діяльності, що призводить до деперсонізації особистості.

На сьогоднішній день така класифікація є вже надто спрощеною і не відображає всього різноманіття неформальних груп.

Відповідно до другої, яка запропонована І. Ю. Сундієвим можна виділити:

групи агресивної самодіяльності. (спортивні фанати, екстремістські неонациські групи лівого толку: ремонтники, любери, консерватори, контролери, законники, чистильники, комісари; екстремістські неонациські групи правого толку: неонацисти);
групи епатажної самодіяльності (епатаж – скандальна вихідка, поведінка, яка порушує загальноприйняті норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці, псевдонімці), рокери, попери);
групи культурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі, хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);
групи економічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);
групи соціальної самодіяльності (екологісти, групи милосердя);
групи політичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку політичних рухів та партій).

Знання цих та інших підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чи соціальному працівникові в ситуації діагностики конкретної групи максимально точно провести ідентифікацію, спрогнозувати можливість та наслідки членства у цій групі для особистості.

Найбільшої уваги потребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їх зародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декілька можливих причин:

деформації у сімейних відносин, недоліки у навчально-виховній сфері навчальних закладів;
порушення нормальної взаємодії підлітків з соціальним середовищем, поява перших форм дезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;
перенесення комунікативної активності підлітків у сферу вільного часу, яке носить пошуковий характер, і в зв’язку із цим збільшення у них неформальної, стихійної неорганізованої асоціальної діяльності та відносин;
відчуження підлітків від первинних соціально-корисних груп (сім’ї, класу);
поява в рамках соціально-корисних груп перших ознак асоціальної групи, яка виражається в аморальних поглядах, нормах та цінностях, які вступають у протиріччя із установками офіційної організації;
наявність поза межами соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні до анти суспільної поведінки.

Соціально-педагогічна діяльність з різними групами може реалізовуватися по декільком напрямкам:

використання потенціалу існуючих про соціальних груп для вирішення завдань по реабілітації чи корекції особистості; можливе також здійснення про соціальним групам необхідної підтримки;
ініціювання груп соціального спрямування, наприклад груп милосердя;
сумісна діяльність з організаторами дитячого та молодіжного руху по переорієнтації асоціальних груп в про соціальні (дезорганізація);
сумісна діяльність з психологами, батьками, педагогами по виведенню окремих неповнолітніх із групи асоціального спрямування та переорієнтації їхньої поведінки (реорганізація).

Останніх два напрямки у діяльності соціальних працівників є найбільш дієвими. Дезорганізація асоціальної групи передбачає процес, який спрямований на руйнування її структури – зв’язків між членами групи, внутрішньої дисципліни, узгодженості. При цьому група розпадається, але асоціальне спрямування окремих членів може зберегтися. Реорганізація передбачає не тільки перебудову структури асоціальної групи, але й зміну її спрямування. Необхідно пам’ятати, що досягнути переходу всіх асоціальних груп, які існують в суспільстві – нереально. Деякі асоціальні групи руйнують спеціальні органи міліції.

Для проведення дезорганізації та реорганізації необхідною умовою виступає входження працівника в довіру і контактні відносини з членами групи. Цього можна досягнути шляхом контакту насамперед із членами, які займають антагоністичну позицію. Зазначу, що якихось універсальних рекомендацій у цьому випадку не має і не може бути.

Для того, щоб нейтралізувати діяльність групи спеціалісти радять: виявити найбільш авторитетних осіб; вивчити їх інтереси, ролі схильності; здійснювати за їхньою поведінкою постійний контроль і по можливості включати в суспільно-значимі види діяльності і навіть запропонувати певні керівні ролі; вести виховну роботу з лідером групи, спрямовуючи його до розкриття своїх планів та зміни своїх поглядів та позицій; проводити виховну роботу з членами групи з метою відриву їх від лідера і нейтралізації його впливу; вводити в групу осіб, які мають позитивну спрямованість з метою руйнування групи з середини.

Якщо не вдається переорієнтувати групу її слід зруйнувати. До руйнування групи ведуть: посилення невдоволення в групі, емоційне незадоволення в результаті постійних невдач, сварок, конфліктів, послаблення між особистісних зв’язків в групі, девальвація групових цінностей та норм, прагнення окремих членів вийти із складу групи. Слід знати, що руйнування діяльності групи не є панацеєю. Вони лише тимчасово призупиняють свою діяльність, або ділять на менші складові структури, а з часом знову можливе об’єднання. Таким чином, слід більше часу приділяти не руйнуванню групи, а її реорганізації.

Взаємодія соціального педагога з дитячими та молодіжними організаціями

Соціальні педагоги та працівники, співпрацюючи із громадським організаціями може:

створювати умови для розвитку лідерського активу;
допомагати у визначенні домінуючих цілей діяльності, попереджувати можливі труднощі;
допомагати у написанні конкурсних проектів;
привертати увагу державних і місцевих органів влади до вирішення проблем громадських організацій;
налагоджувати взаємодію дитячих і молодіжних організацій з іншими соціальними групами;
організовувати роботу МГО, яка б була спрямована на здійснення допомоги однолітками та іншим людям (слід організувати підготовку до такої діяльності: дати декілька варіантів вибору майбутньої діяльності);
готувати членів ДМГО до соціального самозахисту, формувати соціальні знання і вміння для того, щоб вони краще змогли адаптуватися в системі соціальних відносин, були готові до реалізації своїх функцій;
здійснювати педагогічну корекцію соціальної поведінки і соціальних зв’язків, які би сприяли оптимальному розв’язанню конфліктів;
здійснювати профілактику асоціальної поведінки, це забезпечується роботою з кожною дитиною чи молодою людиною, яка є членом організації.

Література

Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр "Академия", 2002.
Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.

Дата публікації: 06.05.2012