Соціальне забезпечення людей літнього і старого віку. Реферат

Принципи і механізми соціального захисту населення літнього і старого віку. Соціальне обслуговування літніх і старих людей. Пенсійне забезпечення у старості

1. Принципи і механізми соціального захисту населення літнього і старого віку

Аналіз стану літніх і старих людей свідчить про те, що вони є найбільш соціально незахищеними категоріями населення, що потребує особливої уваги зі сторони держави.

Соціальний захист людей літнього і старого віку – це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян літнього і старого віку, що ґрунтується на принципах поваги і милосердя зі сторони держави.

Соціальний захист населення літнього і старого віку складається із:

• профілактики;
• підтримки;
• представництва.

Профілактика – це збереження благоустрою старої людини, зменшуючи або знищуючи фактори ризику, перетворюючи її приміщення у стаціонарне соціальне обслуговування.

Підтримка являє собою допомогу, що необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.

Представництво – захист інтересів старих недієздатних людей від їх імені, для надання необхідної допомоги.

Традиційно склалися три напрямки діяльності органів соціального захисту населення і літніх і старих людей, зокрема:

• соціальна допомога (надання старим людям пільг і переваг, допомоги);
• соціальне обслуговування;
• організація пенсійного забезпечення.

Механізм соціального захисту старих людей реалізується на державному і регіональному (міському) рівнях.

Державний рівень соціального захисту забезпечує гарантоване надання законодавчо-встановлених пенсій, послуг і пільг у відповідності із грошовими і соціальними нормативами.

На регіональному рівні із врахуванням місцевих умов і можливостей вирішуються питання додаткового підвищення рівня забезпечення.

Основна мета соціального захисту літніх і старих людей – це позбавлення їх від абсолютних злиднів, бідності, надання конкретної допомоги. Соціальна допомога літнім і старим людям – це забезпечення в грошовій чи натуральній формі, у вигляді послуг чи пільг, наданих з врахуванням законодавчо встановлених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення.

Основними принципами соціальної допомоги є:

• принцип адресності, надання соціальної допомоги конкретно потребуючим особам із врахуванням їх індивідуальних здібностей;
• принцип гарантованості, обов’язкове надання допомоги старим людям, що звернулись у відповідні органи;
• принцип диференційованого підходу при визначенні розмірів і видів допомоги в залежності від місця проживання і специфіки умов;
• принцип комплексності, надання одночасно деяких видів допомоги, (грошова, послуги, пільги);
• принцип самостійності місцевих органів влади і соціального захисту з питань організації і проведення заходів, щодо надання старим людям допомоги;
• принцип соціального регулювання, перегляд соціальних нормативів у зв’язку із вимогами життя.

Існують різні форми соціальної допомоги, серед яких слід виділити такі:

• термінова соціальна допомога – надання допомоги одноразового характеру;
• адресна соціальна допомога – здійснюється в кризовій ситуації одиноким старим людям;
• бригадна форма допомоги важкохворим – це комплексне обслуговування з наданням соціальних і медичних послуг.

2. Соціальне обслуговування літніх і старих людей

Соціальне обслуговування людей літнього і старого віку – це сукупність спеціальних послуг, які надаються людям літнього і старого віку в домашніх умовах чи спеціалізованих державних закладах, що включають соціально-побутову допомогу і морально-психологічну підтримку.

Основні принципи діяльності в сфері соціального обслуговування старих людей такі:

• врахування прав людини і громадянина;
• надання державних гарантій;
• забезпечення рівних можливостей в одержанні соціальних послуг, і їх доступності для старих людей;
• наступність, поступовість, доступність всіх видів соціального обслуговування;
• орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби.

Держава гарантує літнім і старим людям можливість одержання соціальних послуг на основі принципу соціальної справедливості незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання.

Соціальне обслуговування включає в себе стаціонарні, напівстаціонарні та нестаціонарні форми. До стаціонарних форм соціального обслуговування відносяться пансіонати для ветеранів праці й інвалідів, ветеранів війни, окремих професійних категорій старих людей; а також спеціальні будинки для одиноких і бездітних подружніх пар з комплексом служб соціально-побутового призначення.

Стаціонарне соціальне обслуговування спрямоване на надання різносторонньої соціально-побутової допомоги людям літнього і старого віку, які повністю чи частково втратили здатність до самообслуговування.

Напівстаціонарні форми соціального обслуговування включають відділи денного і нічного перебування, реабілітаційні центри, медико соціальні відділи. Напівстаціонарне соціальне обслуговування включає в себе соціально-побутове, медичне і культурне обслуговування старих людей, організацію їх харчування, відпочинку, забезпечення їх участі в посильній трудовій діяльності і підтримування активного способу життя.

До нестаціонарних форм соціального обслуговування входить соціальне обслуговування за місцем проживання, термінове соціальне обслуговування, соціально-консультативна допомога, соціально-психологічна допомога. Нестаціонарні форми соціального обслуговування створені для надання соціальної допомоги і обслуговування старих людей, що надають перевагу звичній для них домашній обстановці.

Основні соціальні послуги, що здійснюються за місцем проживання такі:

• організація харчування і доставка продуктів додому;
• допомога у придбанні медикаментів, продовольчих і промислових товарів першої необхідності;
• сприяння в організації медичної допомоги та інших правових форм;
• підтримка умов проживання у відповідності з гігієнічними вимогами;
• організація різних соціально-побутових послуг в залежності від умов проживання;
• допомога в оформленні різних документів;
• допомога в оформленні у стаціонарний заклад соціального обслуговування.

Право на соціальне обслуговування мають жінки старші 55 років та чоловіки старші 60 років, що потребують постійної чи часткової допомоги у зв’язку з неможливістю самостійно задовольнити свої життєві потреби.

3. Пенсійне забезпечення в старості

Вперше пенсійне забезпечення людей було введено в Німеччині у 1889 році. Ініціатором цього гуманного акту нашої цивілізації став Бісмарк.

Перший державний закон, що гарантував пенсійне забезпечення в старості, при втраті працездатності і у випадку хвороби у колишньому Радянському Союзі був прийнятий у 1956 році. Встановлено єдиний пенсійний вік і стаж роботи для нарахування пенсій у старості: чоловіки – 60 років з 25 – річним стажем роботи; жінки – 55 років з 20-річним стажем роботи. Було враховано також зниження віку виходу на пенсію.

Основою для пенсійного забезпечення є:

• досягнення пенсійного віку;
• втрата годувальника – працездатних членів сім’ї;
• довготривала професійна діяльність – для окремих категорій працюючих.

Розмір пенсії у старості залежить від 2-ох факторів:

• загальної тривалості стажу роботи;
• середньомісячної зарплати, від якої відраховується пенсія.

Література

1. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
2. Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
3. Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
4. Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр "Академия", 2002.
5. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
6. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
7. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.

Дата публікації: 06.05.2012