Другий прихід Христа. Реферат

Ціль земного існування – підготування до вічності. Друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа. «Наблизився прихід Господній» (Як. 5: 8-9). Очікування швидкого повернення Господа у ранньому християнстві. Сприйняття приходу Спасителя, як радісної зустрічі, а не суду й звіту. Ознаки близькості цього дня. З’явлення лжепророків і лжемесій. Повернення до Христа єврейського народу. підсилення зла й беззаконь. Зростання взаємної ворожнечі й ненависті. Кровопролитні війни й різні нещастя в природі. Прихід антихриста. Знамення Сина Людського. Мета другого пришестя

Ціль нашого земного існування — одна: підготуватися до вічності. Християнська мудрість полягає в тім, щоб дорогоцінний талант часу максимально використати для забезпечення майбутнього життя. Господь Ісус Христос у цілому ряді повчань призивав Своїх учнів дорожити часом і жити в постійній готовності стати перед Богом для звіту у своїх справах (опис суду Божого в Євангелії від Матфея (25:31-46); притчі Спасителя про плевели (Мт. 13:24-30); про рабів, що очікують пана (Лк. 12:35-40); про невірного домоправителя (Лк. 16:1-13); про покликаних на шлюбний бенкет (Лк. 14:16-24); про таланти (Мт. 25:14-30); про працівників, що отримали рівну плату (Мт. 20:1-16); про десять дів (Мт. 25:1-13) і інші). «Тож пильнуйте, — повторював Спаситель, — бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш «(Мт. 24:42), тобто в самий несподіваний момент.

Всі люди в більшій або меншій мірі бояться смерті. Проте, апостоли наставляли християн пам'ятати про майбутню зустріч із Богом, тому що міркування про це сприяє виправленню життя. «Наблизився прихід Господній, — писав ап. Яків, — он Суддя стоїть перед дверима! «(Як. 5:8-9).

Рання християнська писемність свідчить, що ще з апостольського часу християни напружено очікували швидкого повернення на землю Господа Ісуса Христа. Це очікування підтримувалося, з одного боку, тією атмосферою гонінь і мучеництва, якими було оточене їхнє життя. Інтенсивність переслідувань часом нагадувала пророкування Спасителя про останні часи, коли не можна було поручитися ні за один день спокійного існування.

Досить згадати архидиакона Стефана, апостолів Петра й Павла, мучениць Віру, Надію, Любов і матір їхню Софію, великомученицю Варвару, Переможця Георгія й інших мучеників, щоб переконатися, що життя віруючих у перші століття християнства постійно було в небезпеці. У римських імператорах Нероні, Доміціані, Декії й Диоклетіані й подібних їм гонителях християни бачили образ апокаліптичного звіра.

З іншого боку, багато християн раннього періоду настільки горіли вірою й ретельністю до праведного життя, що повернення Христа на землю сприймалось не як час суду й звіту, а як радісна зустріч із Спасителем, Якого вони любили всім своїм серцем. Вони дійсно бажали швидкого пришестя Христового.

З катастрофою язицтва на початку 4-го століття й припиненням гонінь ослабшало в християнах і горіння духу, а очікування другого пришестя Христового стало менш напруженим. Більше систематичне вивчення Писання переконало богословів, що до настання великого «дня Господнього» у житті людства повинні завершитися певні духовні й соціальні процеси.

Не відкриваючи точного строку другого пришестя Христового, Священне Писання, проте, повідомляє ряд певних ознак, по яких можна судити про відносну близькість цього дня. Господь Ісус Христос на закінчення Своєї бесіди про кінець світу сказав: «Від смоківниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. Так само і ви: коли побачите все це, знайте, що близько, при дверях.

Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде «(Мт. 24:32-34), — тобто самі події покажуть вам наскільки близький кінець миру. У бесідах Спасителя й у наставляннях апостолів ми знаходимо наступні «знамення» наближення другого пришестя Христового:

Повсюдне поширення Євангелія. «Проповідано буде це Євангеліє Царства по всьому всесвіті у свідчення всім народам; і тоді прийде кінець» (Мт. 24:14).
Крайнє ослаблення віри. Хоча християнське вчення й буде загальновідомим, але люди стануть до нього байдужі, так що «Син Людський, коли приде, чи знайде віру на землі?» (Лк. 18:8). За словами ап. Павла, це буде час, «коли здорового навчання приймати не будуть, але по своїх примхах будуть обирати собі вчителів, які б лестили слуху, і від істини відвернуть слух і звернуться до байок» (2 Тим. 4:3-4). Тобто, люди будуть цікавитися не тим, що істинно, але тим, що цікаво й приємно слухати.
З'являться лжепророки й лжемессії, які будуть спокушати людей у всілякі секти й дикі культи, потураючи розбещеним вдачам юрби. Відносно лжевчителів Господь попереджає віруючих у таких словах: «Бережіться, щоб вас не ввели в оману. Тому що багато хто прийдуть під ім'ям Моїм і будуть говорити: Я — Христос, і багатьох спокусять. Не ходіть в слід їх…Тоді повстануть лжехристи й лжепророки й дадуть великі знамення й чудеса, щоб спокусити, якщо можливо й обраних. От я наперед сказав вам» (Мт. 24:4-5; 24:24; Мр. 13:6.). Книга Одкровення описує чудеса останнього лжепророка, а ап. Павло пояснює, що це будуть помилкові, гадані чудеса (От. 13:13-15; 2 Фес. 2:9).
Повернення до Христа єврейського народу. Відповідно до апостола Павла повернення до Христа єврейського народу збіжиться із процесом стихійного відступу від християнства інших народів: «Не хочу залишити вас, браття, у невіданні про таємницю цю, що жорстокість (невір'я) відбулося в Ізраїлі почасти до часу, поки ввійде (у Церкву) повне число язичників, і так весь Ізраїль (останніх часів) урятується, як написано: прийде від Сіону Спаситель і відверне нечестя від Якова…О, безодня багатства, і премудрості, і відення Божого! «(Рим. 10-11 глави).
Зло й беззаконня вкрай підсиляться. Втрата віри спричинить ще більше падіння моральності. Ап. Павло так характеризує людей перед кінцем світу: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких! «(1 Тим. 3:1-5). «Через множення беззаконня, у багатьох охолоне любов» (Мт. 24:12).
Із сукупності пророкувань Св. Писання варто укласти, що настанню останнього й страшного дня кінця миру буде передувати все моральне розкладання, що підсилюється, у результаті якого духовне життя людства прийде в глибокий розлад. Інтереси плоті візьмуть гору над інтересами духу. Христом перестануть цікавитися й перестануть думати про Нього. Його життя і Його навчання відійдуть для багатьох в область спогадів. Повториться передпотопний стан людства, про який ми читаємо в Біблії: «І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі й що всі думки й думки серця їх були злі повсякчас. І покаявся Господь, що створив людину…тому що земля розтлилася перед особою Божою, і наповнилася земля злодіяннями» (Бут. 6:5-17). Подібний стан людства буде й перед другим пришестям Христовим.
Поширяться чаклунство, служіння нечистій силі й інші язичеські мерзенності. Сам світогляд людей буде отруєно диявольською неправдою: «Дух же ясно говорить, що в останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи духів звабників і навчання бісівські» (1 Тім. 4:1). Книга Одкровення пророкує надзвичайне проникнення диявольської сили в життя людей. Ця потойбічна сила, подібно диму, наповнить й отруїть саму атмосферу, якою дихають люди, як пише ап. Іоанн: «Коли було відчинене джерело безодні, з неї вийшов дим, як з великої печі, і потьмарилось сонце й повітря від диму із джерела. І з диму вийшла сарана на землю…Царем над собою вона мала ангела безодні, ім'я йому по-єврейськи Аваддон, а по-грецьки Апполіон (згубник) «(Од. 9:2-3 й 11). І хоча Господь і буде призивати людей до покаяння різними нещастями, але грішники «не покаються в справах рук своїх, так щоб не поклонятися бісам … і не покаються вони в убивствах своїх, ні в чародійствах, ні в блудодіянні своєму, ні в злодійстві своєму» (Од. 9:20-21; Од. 16:13; 18:23).
Зростуть взаємна ворожнеча й ненависть, підсиляться гоніння на віруючих. Ім'я християн зробиться ненависним для людей, що відкинули усяку релігійну культуру, усяку пам'ять про Бога, усяке до Нього навернення і всю свою надію поклали тільки на самих себе, на свій розум, на свої знання, на своє вміння. Число християн дуже скоротиться, і ворогами для віруючої людини іноді виявляться його власні родичі, як Господь пророкує: «Тоді будуть віддавати вас на мучення й убивати вас, і ви будете ненавидимі всіма народами за ім'я Моє…І один одного будуть віддавати, і зненавидять один одного» так, що навіть «брат брата зрадить на смерть, і батько — дітей, і повстануть діти на батьків й умертвлять їх…Але й волосся з голови вашої не пропаде, — утішає на закінчення Спаситель. — Хто ж перетерпить до кінця, - спасеться» (Мт. 24:9-10; Мр. 13:12-13; Лк. 21:18).
Кровопролитні війни й різні нещастя в природі приймуть катастрофічні розміри. Люди будуть знемагати від ваги пережитих нещасть. Вони не будуть мати сил перебороти їхніми власними зусиллями, але й шукати допомоги в Бога не подумають через своє невір'я. «Коли ж почуєте про війни й про військові слухи, не жахайтеся, тому що цьому слід бути, але це ще не кінець. Тому що повстане народ на народ і царство на царство…І будуть більші землетруси по місцях, і голоди й мори й жахливі явища, і великі знамення на небі…І будуть знамення в сонці й місяці й зірках, а на землі — зневіра народів і здивування, і море возшумить й обуриться. Люди будуть тремтіти від страху й очікування нещасть, прийдешніх на всесвіт, тому що сили небесні похитнуться» (Мт. 24-а гл.; Мр. 13-я гл. і Лк. 21-я гл.). Останні слова цього пророцтва, мабуть, відносяться до самого кінця світу. Але за кілька років до нього відбудеться щось ще більш страшне в житті людства: запанує Антихрист.

Духовний погляд християн повинен бути спрямований до прийдешньої радісної події — другого пришестя Христа на землю: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення» (Лк. 21:28).

Дійсність цього пришестя з усією визначеністю засвідчена Самим Господом Ісусом Христом, із вказівкою ряду подробиць (Мт. 16:27; Мт. 24 гл.; Мр. 8:38; Лк. 12:40; Лк. 17:24; Іоан. 14:3). Про цю подію сповістили ангели при вознесінні Господа (Діян. 1:11) і часто нагадували апостоли (ап. Іуда (Іуд. ст. 14-15); ап. Іоан (1 Іоан. 2:28); ап. Петро (1 Петро. 4:13); у тому числі й ап. Павло (1 Кор. 4:5; 1 Фес. 5:2-6 й ін.).

Сам Господь зобразив Своє пришестя в наступних рисах: воно буде раптовим і для всіх явним — «Як блискавка виходить від сходу й видна буває навіть до заходу, так буде пришестя Сина Людського» (Мт. 24:27..). Перед Його другим пришестям на небі з'явиться знамення Сина Людського, побачивши яке «заплачуть всі племена земні. «Це буде, по загальній думці свв. отців Церкви, знамення животворчого Хреста Господнього.

Господь прийде оточений незліченними сонмами ангелів, у всій славі Своїй: «І побачать Сина Людського, прийдешнього на хмарах небесних із силою й славою великою, зі святими Ангелами» (Мр. 8:38). Тоді «Він сяде на престолі слави Своєї» (Мт. 25:31). Із цих слів Спасителя видно, що Його друге пришестя буде зовсім іншим, чим перше, коли Він добровільно упокорив Себе, прийшовши в образі простої людини, злидарював і терпів усякі приниження.

Він прийде, щоб праведно судити всесвіт (Діян. 17:31) і віддати кожному по справах його (Мт. 16:27). Цим відрізняється власне кажучи ціль другого пришестя Його в світ від мети першого пришестя, коли Він приходив не судити світ, але врятувати світ, приходив покласти душу Свою для порятунку багатьох.

Щоб застерегти нас від морального розкладання й спонукати горіти духом, Спаситель милостиво попереджає нас: «Будьте готові, тому що в котру годину не очікуєте, прийде Син Людський. «Тому будемо уважними до свого духовного стану.

Подбаємо, щоб яскраво горів у нас світильник віри й щоб одяг нашої душі зберігся чистим. Тоді пришестя Христа на землю буде для нас бажаною подією, коли Бог покладе кінець всім злочинам й в оновленому світі запанує вічна Божа Правда.

Література

Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання УПЦ КП, 2004.
Макарий (Булгаков), митр. Православно-догматическое богословие. – СПб, 1883. – Т. II.
Вепрук В., прот. Догматичне богослів’я. – Чернівці, 2002.
Помазанский М., протопресв. Православное догматическое богословие. – Новосибирск-Рига, 1993.
Иларион (Алфеев), игум. Таинство веры. Введение в православное догматическое богословие. –Клин, 2000.

Дата публікації: 14.07.2011